Православні в першому поколінні
Дійсно, є родини, діти з яких, поки були маленькими, активно відвідували богослужіння. Але як тільки підросли, то й відвідувати богослужіння припинили. Чому?
Вся справа в тому, що багато хто з нас – православні в першому поколінні. Придбавши в якийсь момент віру в Христа, ми не навчилися її передавати далі. Все, що у нас так чи інакше пов'язане з релігією, дається нам із зусиллям, з працею. Буває так, що ми роками живемо в стані релігійного і навіть неофітського надриву. Нам здається, що Церква – це те, до чого треба рости, але ми абсолютно не враховуємо того факту, що і Вона в свою чергу росте назустріч нам. Дуже часто Церква в нашому розумінні – це тільки небесний інститут без будь-яких елементів земного. Ми забуваємо, що навіть Христос жадав, голодував, обурювався і плакав. Ми впевнені, що небесне і земне настільки мало уживаються в Церкві, що Вона земного ледь торкається, наче скверни.
І ось з цього неправильного розуміння природи Церкви ми й приходимо до висновку, нехай і підсвідомо, що Церква не має і не повинна мати ніякого впливу на наш світ. Вона відірвана від нього. А раз так, то Вона ніяк не втручається в наш буденний час і в наше повсякденне життя. Церква – це свого роду ідеальна ікона, ідеальний образ, який примарно існує на землі. Вона не вирішує земних проблем, тому що займається тільки небесними.
Тому й діти, що не доросли до нашого теоретичного «розуміння» Церкви, не знають, не бачать і не відчувають Її практичного значення «тут і зараз». Церква для них – це в кращому випадку «система заборон». У гіршому – абсолютно незрозуміла і непотрібна структура.
Ось і виходить, що доти, поки церковна свідомість не наповнить всі сфери нашого життя, ані ми людьми Церкви не станемо, ані наші діти. Воно й зрозуміло – правила дорожнього руху можна вивчати все життя. Рано чи пізно треба вийти на дорогу та сісти за кермо. Ось тоді вони і стануть в нагоді.
Те ж і з Церквою: Вона повинна допомогти нам вижити в цьому світі. Тоді й діти Її приймуть.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.