Що у Великий піст хочеться, а не можна, не хочеться, а треба?

Іноді, коли мене чиїсь уста запитують «що можна, а що не можна у Великий піст?», я чую, як серце цієї людини, насправді, цікавиться: «Що треба зробити, щоб мені цей піст був зарахований та Бог поставив галочку «виконано» у нормо-контролі моєї заліковки власної праведності?»

Як часто ми схожі на тих юдеїв, для яких головне – це зуміти дотримати 613 приписів Тори, з яких 248 (число кісток і органів у тілі людини) зобов'язують, а 365 (кількість днів у році) забороняють. І не менше ми схожі на них, коли намагаємося все це якось «правильно» і за законом «обійти» – всякі котлети з сої, пісний шоколад та пісні ласощі вигадувати.

Особливо це комічно у людей заможних. Первісно піст виник, в тому числі, і з мотивів благодійності. М'ясо завжди коштувало дорого. Економлячи на ньому, християнська родина могла зібрати кошти для допомоги нужденним людям. А сьогодні багаті люди можуть так «строго постити» на делікатесах і дорогих пісних продуктах, що витрачають на один обід такі кошти, на які могла б годуватися цілий місяць бідна багатодітна родина.

Але я почну розмову про Великій Піст з головного. Тобто не з того, що «можна» чи «не можна», а з того, що «потрібно».

«Покаяния двери отверзи ми, Жизнодавче Христе»


У піст ми часто говоримо про «покаяння», про «весняне духовне оновлення» і т. п. Але що це «покаяння» означає? Зі свого вже більш ніж двадцятирічного досвіду служіння в Церкві я бачу, що багато людей розуміють покаяння як докладний звіт про виконану гріховну роботу.

Часто людина вважає, що покаяння – це якась бухгалтерія виконаної гріховної роботи. За її думкою, якщо вона, прийшовши на сповідь, здасть батюшці акуратно заархівовані гріхи, то Бог помахом священицької дозвільної молитви зможе їх утилізувати. Потім вона з чистою душею йде далі жити і продовжує педантично вести протокол нових гріховних справ, які збирає для нового утилізаційного проекту. В розумінні таких парафіян найстрашніше – щось пропустити в протоколі, а Великий Піст – це така собі генеральна ревізія гріховного виробництва душі.

Я боюся, що така ілюзія покаяння називається «принадою», тобто духовною самооманою. Саме слово «покаяння» (грец. Μετάνοια) означає «зміна розуму», «зміна думки», «переосмислення». У ньому закладено інший принцип. Уявімо, що GPS-навігатор нашої душі звик їхати по одній і тій самій дорозі: повз ринку, банку, гламурних магазинів, крамничок балаканини та засудження і т. д. Але раптом приходить розуміння, що маршрут прокладений неправильно, що він веде в болото, що в кінці його – дуже гидке, темне і страшне місце. Водій терміново перепрограмує маршрут. Він дає інші проміжні точки. Тепер там закладені інші ціннісні орієнтири. Духовні вправи, молитва, доброділання, увага до себе. Але, здавалося б, чого простіше – вирішив і їдь, але де там.

З дисплея навігатора починає вилазити противна рогата морда і обурюватися: «Ти що, зовсім очманів, а ну давай їдь за старим маршрутом». І машину починає водити та кидати по дорозі. Якщо водій не поступається і продовжує боротись за те, щоб слідувати по новому шляху, то це називається «духовною бранню», а сам процес проходження нового маршруту та його утримання називається «покаянням». І справа не в тому, скільки ти гріхів сповідав, а в тому, що час перестати грішити.

У цьому процесі відбувається глобальна переоцінка життєвих цінностей, прагнень, бажань і т. д. Ми вчимося жити не так «як всі», а як «Богу завгодно», як «для душі спасительно». Тут людина обов'язково зіткнеться з нерозумінням оточуючих, можливо, навіть із засудженням або презирством. Буде боротьба старих гріховних звичок з новими, ще не вкоріненими благочестивими бажаннями і прагненнями.

У чому ж специфіка Великого Посту в усьому цьому? Хіба не так ми повинні жити весь час, запитаєте ви? Так, це правда, але специфіка Великого Посту в тому, що це період духовного техогляду. «Вгору піднесемо серця» стає змістом кожної миті життя. На який максимум ми здатні в області духовного ділання, яку швидкість можемо набрати?

Якщо ви в Прощену Неділю підняли свої очі у Горній світ, то спробуйте не опускати їх хоча б до Антипасхи. Спробуйте прожити так, щоб у вашій душі відбивалося тільки Небо і нічого іншого. Тільки ви і Бог.

Я спеціально не торкався в цій статті питання кулінарії. У мене склалось враження, що Великий Піст для деяких «спеців» в області Православ'я тільки з того й складається, щоб вникнути і зрозуміти, а чи є в цій булці хоч якась молекула молока, а чи не зачаївся білок тваринного походження у цьому ось салаті? Головне питання не в тому, що ви покладете до рота, а в тому, що ви покладете в серце, розум і волю. Кулінарний пісний календар ви прочитаєте на будь-якому сайті православних дієтологів.

Я лише хочу запропонувати один стародавній рецепт, написаний ще в четвертому столітті одним з найглибших знавців духовної кулінарії: «Люби Бога і роби, що хочеш».

Читайте також

Що я маю зробити, або яким стати

Недільна проповідь неділі дванадцятої після П'ятидесятниці.

Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

11 вересня – день пам'яті Іоанна Хрестителя, пророка і Предтечі Господнього.

Вміти прощати – головна умова спасіння

Недільна проповідь в одинадцяту Неділю після П'ятидесятниці.

Віддання Успіння як нагадування про нашу смерть

Слово про пам'ять смертну.

Людина зовсім не «homo sapiens»

Проповідь до дня Божого творіння.

Про стиглість душі Божої Матері

Свято Успіння Богородиці дуже земне. Воно сповнене запахом зрілих плодів, теплом уже майже осіннього сонця і, звичайно ж, благодаттю любові Цариці Небесної. Це Її День народження.