Стратегія східної експансії УГКЦ. Частина 1: Чому голова уніатів Святослав (Шевчук) постійно каже неправду?

Неправдива «правда» єзуїтів

Деякий час тому мені вдалося познайомитися з однією людиною, якій «пощастило» вивчати латинь в єзуїтському ліцеї. Розповідаючи про своє навчання, він поділився зі мною деякими спостереженнями. Одне з них буквально шокувало своєю зухвалою відвертістю та цинізмом, а саме: він стверджував, що «брати»-єзуїти абсолютно впевнені в тому, що брехня, яка висловлена публічно, не є брехнею в тому випадку, якщо мовець усвідомлює, що навмисно бреше заради блага католицької церкви та інтересів єзуїтського ордену. При цьому він посилався на «Духовні вправи» Ігнатія Лойоли, де, між іншим, написано наступне: «Щоб у всьому слідувати істині, необхідно завжди бути розташованим вірити, що те, що я бачу білим, чорне, якщо ієрархічна Церква так визначить» (1).

Ви запитаєте, а до чого тут єзуїти, і яке відношення вони мають до українських греко-католиків? Відповім: по-перше, і ті, й інші – католики! Тобто і члени єзуїтського ордену, і українські греко-католики належать до однієї церкви і, отже, підкоряються Ватикану. А по-друге, судячи з того потоку брехні, який ми безперервно чуємо з вуст вищого керівництва УГКЦ, безумовно випливає те, що наші греко-католики досконало оволоділи хамелеонівською практикою єзуїтів. До речі, можна було б ще згадати й про те, що нинішній глава Ватикану Папа Франциск (який належить до ордену єзуїтів), та глава УГКЦ архієпископ Святослав (Шевчук) деякий час служили в Аргентині і були знайомі. Власне, це знайомство і визначило призначення Святослава (Шевчука) головою уніатської церкви.

Немає меж «досконалості»

Саме ці (вищезазначені) обставини й визначають характер проповідей нинішнього глави УГКЦ. Інакше як ще пояснити ті численні неправдиві заяви Святослава (Шевчука), якими він сипле направо й наліво, ніби з «рогу достатку»?

Чого, наприклад, варті його численні заяви з приводу святкування дня Хрещення Русі, в яких він неодноразово заявляв про те, що це й їхнє (уніатів) свято. Дивно, але глава УГКЦ чомусь вперто не пам'ятає (або не хоче пам'ятати) про те, що святий рівноапостольний князь Володимир відкинув пропозицію західних місіонерів та прийняв хрещення від Візантії.

Не пам'ятає він і того, що саме укладення Берестейської унії, тобто фактично народження Української Греко-католицької церкви, розпочалося з брехні. Для тих, хто не дуже добре обізнаний в історії, нагадаємо, що сама ідея унії передбачала відновлення євхаристійного спілкування між православними та католиками. Насправді ж клопотання частини православних (в тому числі і деяких ієрархів) Київської митрополії про спілкування в Таїнствах було прийняте як прохання про прийняття православних в Римську церкву: «Таке тлумачення унії не допускало ані автономії Київської церкви як самостійної митрополії, ані збереження єдності з церквами, які перебувають в розколі з Римом» (2).

Така от собі – амнезія, в результаті якої Святослав (Шевчук) зважився на більш ніж сміливе твердження, мовляв, не було б УГКЦ – не було б і незалежної України. І це в той час, коли наша країна знаходиться у повному управлінні Заходу, тобто фактично втратила політичну та економічну незалежність.

Але справжньої досконалості у мистецтві брехні глава українських уніатів досяг під час свого виступу в Університеті коледжу св. Михаїла в Канаді, коли привселюдно оголосив наступне: «Нас сьогодні називають єдиною найбільшою перепоною для православно-католицького примирення світового масштабу. Ось чому для мене сьогодні дуже важливо постати перед вами в цьому чудовому університеті і однозначно заявити: УГКЦ, найбільша із Східних Католицьких церков, ніяким чином не протиставляється жодній з Православних Церков. Ми – цілком православна Церква, з православним богослов'ям, літургікою, духовністю і канонічною традицією» (3).

Це вже, що називається, – межа усьому! Впевнений, сам пан Святослав добре обізнаний щодо того, що між католицтвом і православ'ям лежить глибока і нездоланна прірва у догматичному та канонічному полі. Так, наприклад, в Православній Церкві вважається, що більшість католицьких догматів (про папський примат, філіокве, чистилище, індульгенції, вчення про первородний гріх, юридична доктрина спокути, католицька маріологія, католицька містика і т. д.) грубо і, що називається, по суті спотворюють християнське віровчення як таке (4).

У цьому сенсі нинішньому главі українських греко-католиків не завадило б визначитися – з ким він? З православними чи з Римом? На ділі ж це означало б відмову від однієї богословської традиції на користь іншої. Тобто для того, щоб стати православним, необхідно з усією визначеністю засудити всі основні помилки католицизму. Як кажуть – ні більше ні менше! Поки ж одночасне оголошення себе католиками східного обряду та православними щонайменше є непорозумінням, а по суті – абсурдом!

Цитуємо католицькі та уніатські джерела

Тільки от ані пан Святослав, ані його соратники-одновірці цього не робитимуть. Просто тому, що вони вже давно визначились у своєму виборі, згідно з яким УГКЦ (5) – це (цитуємо католицьку енциклопедію) «...католицька церква східного обряду, що має статус верховного архієпископата... Умови унії передбачали при збереженні православними віруючими і духовенством своїх традиційних обрядів та церковнослов'янської мови богослужінь, визнання влади Папи Римського і католицьких догматів» (6).

У тому числі: «18 жовтня 1990 р. конституцією «Sacri canones» папа Іоанн Павло II оприлюднив новий Кодекс канонів Східних Церков, який є основним правовим документом Римсько-католицької Церкви, але стосується тільки Східно-католицьких Церков» (7).

Цей кодекс прийнятий в УГКЦ в якості основного документа, що регулює внутрішню і зовнішню сторону її життя.

Тобто і адміністративно, і віроповчально наші уніати перебувають у повній єдності з Римом, а це фактично означає, що істинним главою УГКЦ є не хто інший, як Римський Понтифік, який одночасно є й главою іноземної держави Ватикан.

А ви думали, чому це наші уніати приймали таку активну участь у подіях на майдані, які призвели до повної залежності нашої держави від Заходу? Та тому, що УГКЦ зовсім ніяка не українська, не незалежна, не православна церква. Саме тому наші уніати так активно працюють на Захід, на Ватикан. Втім, про це поговоримо трохи пізніше, а поки подивимося сам вищезазначений кодекс, розміщений на офіційному сайті УГКЦ (8).

Процитуємо лише деякі його твердження, які в основному стосуються ролі Римського Понтифіка по відношенню до католиків східного обряду:

«Кан. 7 – § 2. Ця Церква, утворена і впорядкована на цьому світі як спільнота, існує в католицькій Церкві, керованій наступником Петра та Єпископами, з'єднаними з ним.

Кан. 43 – Єпископ Римської Церкви, в якому перебуває доручення, дане Господом самому Петрові, першому з Апостолів, і яке має бути передане його наступникам, є главою Колегії Єпископів, Заступником Христа і Пастирем усієї Церкви тут на землі. Тому силою свого уряду він має найвищу, повну, безпосередню і загальну звичайну владу в Церкві, яку може завжди вільно виконувати.

Кан. 45 – § 1. Силою свого уряду Римський Архієрей має владу не тільки над усією Церквою, а й також одержує над усіма єпархіями та їх спільнотами верховну звичайну владу, через яку одночасно зміцнюється й оберігається власна, звичайна і безпосередня влада, яку мають Єпископи щодо довіреної їхній опіці єпархії.

§ 3. Проти вироку або декрету Римського Архієрея немає апеляції ані відклику.

§ 2. Участь Патріярхів та інших Ієрархів, що очолюють Церкви свого права, у Синоді Єпископів регулюється спеціяльними нормами, встановленими самим Римським Архієреєм.

Кан. 54 – § 1. Декрети Вселенського Собору не мають обов'язкової сили, доки вони не будуть схвалені Римським Архієреєм разом з Отцями Собору і не будуть ним затверджені та за його приказом проголошені.

Кан. 209 – § 1. Єпархіяльний Єпископ повинен згадувати Римського Архієрея перед усіма іншими в Божественній Літургії і церковному правилі, відповідно до приписів літургічних книг, на знак повної єдності з ним, і дбати, щоб це сумлінно чинили інші священнослужителі єпархії».

Католицизм як тоталітарна організація

Гадаю, що богословськи освічені читачі зрозуміли, чому я навів тут саме ті канони з кодексу, які прямо вказують на абсолютне підпорядкування всіх вірних Католицької церкви Римському первосвященику.

Для тих же, хто мало обізнаний у цих питаннях, нагадаю: згідно до католицької догматики, «Папа, Єпископ Римський, є постійне і видиме начало та основа єдності і єпископів, і безлічі вірних. Бо Римський Первосвященик має над Церквою, в силу своєї посади намісника Христа і пастиря всієї Церкви, ПОВНУ, ВЕРХОВНУ І ВСЕЛЕНСЬКУ ВЛАДУ, яку він має право завжди вільно здійснювати» (9).

Сподіваюся, всі помітили слово «повну»? А тепер давайте замінимо слова – «Папа», «Єпископ Римський», «Римський Первосвященик», наприклад, такими знайомими багатьом словосполученнями – «великий вождь та вчитель всіх народів» або «геній німецької нації» і т. д. Або поставимо на їх місце ім'я ватажка якої-небудь тоталітарної секти чи тоталітарного режиму. І що ми побачимо у підсумку? А побачимо ми те, що дане визначення, взяте з Католицького Катехизму, повністю відповідає визначенню, яке характеризує  тоталітарну організацію. І Слава Богу, що Вселенське Православ'я відноситься до такого розуміння християнства різко негативно.

Що кажуть про це православні джерела?

Тепер давайте звернемося до православних джерел. Ось цитати, взяті з підручника «Догматичне богослов'я»:

«Христос є Основа Церкви, її Наріжний камінь: «Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Іісус Христос (1 Кор. 3:11). Він є і Глава Церкви. Бог Отець поставив Його вище всього, главою Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє (Еф. 1:22-23)... Христова Православна Церква відкидає визнання ще однієї єдиної глави Церкви у вигляді «заступника Христа на землі», «намісника Христа», «вікарія Христового», «віце-Христа», як ці звання відносять у римо-католицькій церкві до єпископа Римського, називаючи його і основою Церкви, і її первосвящеником. Таке уявлення не узгоджується ані зі словом Божим, ані з загальноцерковною свідомістю і переданням. Воно відриває земну Церкву від безпосереднього єднання з Церквою небесною. Заступник призначається на час відсутності того, хто заміщається, – але Христос повсякденно аж до кінця віку (Мф. 28:20) невидимо перебуває у Своїй Церкві.

Златоуст повчає у бесідах на Послання до Ефесян: «У Христі по плоті Бог поклав одну Главу для всіх, для ангелів і людей... Тоді тільки й можливе єднання, тоді тільки й буде цей цілковитий союз, коли все, маючи деякий необхідний зв'язок горі, буде приведено під одну главу» (Твори св. Іоанна Златоустого. Т. 11. с. 14)» (10).

А ось деякі цитати з відповіді Православної Церкви на заклик до об'єднання папи Пія IX, який він направив у вигляді свого «Окружного послання» до Константинополя (1848 р.):

«Що Господом Іісусом сказано Петру: «Ти є Петро», та ін., то сказано й іншим апостолам: «що тільки зв'яжете на землі, зв'язане буде на небі» (Мт 18:18). А рівно і слова: «на цьому камені збудую Церкву Мою», сказані до всіх апостолів, і навіть до пророків. Затверджена на основі Апостол і Пророк (Еф 2:20), країна граду Єрусалиму, що сходить з небес, які мають підвалин дванадцять, і на них імен дванадцять Апостолів Агнця (Апок 21:14). А з наведених слів виводиться той висновок, що першим каменем на осснові апостолів і всієї Церкви є один Іісус Христос: наріжним каменем є Сам Іісус Христос (Еф 2:20). Правда, що Петру на відповідь його сказано Господом: «ти є Петро, і на цьому камені збудую Церкву Мою»; але це тому, що при питанні Христовому випередив він інших апостолів і учнів, сповідавши: «Ти Христос, Син Бога Живого» (Мф 16:16). Смисл же цих слів: "і на цьому камені збудую Церкву Мою, – крім інших східних отців, і священний Августин (Serm. 124. in Ioh.) пояснює так... по-перше, що камінь, на якому збудована Церква, є не апостол Петро, але Петрове сповідання віри, сам Іісус Христос: скеля був Христос (1 Кор 10:4); по-друге, якщо хтось стверджує: «аз Кифин (Петров), і Петра виключно поважаю, і визнаю главою всіх священних вчителів і самої Церкви», то такі, за словом божественного Павла та священного Августина, розділяють Христа, і повчають людей на основі людській...

Якщо Христос молився про Петра, щоб не зменшилась віра його: «Я ж молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; ти ж колись, як навернешся, зміцни браттю свою» (Лк 22:32); то про цю молитву Господню знаходиться ясне тлумачення отців Церкви, саме: Василія, Златоуста, Августина, Амвросія, Єпіфанія, Макарія Єгипетського, Тита з Боцри, Феофілакта та Кирила Алесандрійського. Іісус Христос молився взагалі про апостолів ... Особливо ж молився про Петра, бо передбачав, як зречеться і тяжко впаде цей високорозумний, що говорив про себе: якби й усі спокусились про Тебе, я не спокушуся ніколи (Мт 26:33)...

Після згаданих вище слів, які (як пояснено Отцями, і як вони самі собою показують) сказані Господом Петру не про єдиноначальність, але щоб Петро не впав у відчай, по важливості вчиненого ним гріха, – в Окружному посланні, в підтвердженні влади, яку привласнюють собі Римські єпископи, безпосередньо приводяться звичайні і у звичайному порядку доводи, які Східна Церква за багато вже до цього століть спростувала письмово.

Що стосується до першості, про яку багато було шуму і спорів, до якої має сильне прагнення, яка підносить і звеличує, якою погрожує єпископ Римський, як хмара громовим ударом; то скажемо істину, що вона не доводиться писаннями східних отців, і Східна Церква ніколи не визнавала, щоб вона мала силу, як мудрують Римські архієреї. Східна Церква зі своїми предводителями священноначалія, чотирма православними патріархами, до розділення церковного, за рішучими правилами семи Вселенських соборів, нічого не представляла предстоятелям Римським, окрім першості місця, нітрохи не поєднуючи з цим першості в цілій Церкві» (11).

Ну і на кінець можна було б привести цитату, присвячену римо-католикам, від прп. Никодима Святогорця, оскільки саме завдяки його позиції в Елладській Церкві прийнято перехрещувати католиків, які звертаються в Православ'я: «Хрещення латинян – хибне (недійсне хрещення)... Воно неприйнятне... тому що латиняни єретики. А що вони єретики, немає нам потреби тепер поширюватись (доводити)... досить того, що з відвертістю сказав про них Марк Ефеський у Флоренції» (12).

Стратегія східної експансії УГКЦ

Ну а тепер, ясна річ, напрошується найголовніше питання – якщо все йде саме таким чином, то навіщо глава УГКЦ дозволяє собі такі вольності та нісенітниці?

Відповідь на це питання ми дамо у другій частині даної статті.

---

Посилання:

1. Св. Ігнатій Лойола. Духовні вправи.

2. 400 років Берестейської церковної унії. Збірник матеріалів міжнародного симпозіуму Неймеген, Нідерланди. Видавництво ББІ. 1998 р. стор 240.

3. Чому українські греко-католики назвали себе «православною Церквою» https://regnum.ru/news/society/2190065.html

4. «Православні і католики – в чому різниця?» http://pravlife.org/content/pravoslavnye-i-katoliki-v-chem-raznica і «Юридична теорія спокути, як основна помилка католицизму»
http://pravlife.org/content/yuridicheskaya-teoriya-iskupleniya-kak-osnovnaya-oshibka-katolicizma

5. Назву Греко-католицька Церква запровадила імператриця Марія-Тереза у 1774 році для того, щоб відрізнити її від Римо-Католицької та Вірменської Католицької церков. В офіційних церковних документах для окреслення УГКЦ вживали термін Ecclesia Ruthena unita. Починаючи з 1960 року в офіційних документах фігурує назва Українська Католицька Церква. У папському статистичному довіднику Annuario Pontificio щодо українських уніатів використовується назва Українська Католицька Церква візантійського обряду.

6. Католицька енциклопедія – стаття «Українська греко-католицька церква» http://catholic.ru/modules.php?name=Encyclopedia&op=content&tid=1174

7. Православна Енциклопедія. Стаття «Східні католицькі церкви». Т. 9. М., 2005. C. 642.

8. http://ius.ugcc.ua/uk/dokumenti/dokumenti-katolitskoji-tserkvi/281-kodeks-kanoniv-skhidnykh-tserkov....

9. Катехизис Католицької Церкви. Культурний центр «Духовна бібліотека». 2001 р. с. 221. Переклад російською: Апостольська Адміністратура для католиків латинського обряду Півночі Європейської частини Росії.

10. Прот. М. Памазанський «Догматичне богослов'я». Клин. 2001 р. с. 210-212.

11. Православ'я і Католицтво. Хрестоматія. Відповідь Православної Східної Церкви на окружне послання Папи Римського Пія IX до Православних на Сході. Москва. Вид-во  ББІ св. Апостола Андрія. 2001. С. 112-130

12. Арх. Кирил Костопулос. Папство – це єресь. Єдинецько-Бричанська єпархія. 2003 р. с. 108-109.

Читайте також