Чи може Церква зупинити хвилю підліткових самогубств?
Хвиля підліткових самогубств, яка рік тому прокотилася по Росії, дійшла, на жаль, і до нас. Все починається з захоплення якоюсь грою, квестом, в кінці якої ще практично дитині (13-16 річному підлітку) пропонують вбити себе. І зняти це на відеокамеру. Будь-якій нормальній людині може здатись, що ця очевидно божевільна ідея жодної підтримки отримати не може. Проте, менше ніж за рік, у тій же Росії себе вбили 130 підлітків.
Рахунок самогубств відкрився і у нас в Україні. Так що ж рухає тими дітьми, які вступають у так звані «групи смерті»?
Чому смерть для них стає бажаною? Тут треба обов'язково виходити з того факту, що наше суспільство все більше віртуалізується. Нормальне людське спілкування замінюється спілкуванням в інтернеті. Для багатьох користувачів саме тут, у соцмережах, як не дивно, справжнісінькі «друзі», тут їх розуміють, тут вони можуть бути ким завгодно, тут рішення приймаються легко і швидко. А ось в реальному житті все набагато складніше, адже стосунки з друзями треба вибудовувати, за свої вчинки треба відповідати, а прийняті рішення завжди мають певні наслідки. Підлітку, особливо йому, дуже важко у всьому цьому розібратись.
Важко, так би мовити, знайти правильний алгоритм життя в реальному світі (у віртуальному все простіше). І саме в цій ситуації йому, як ніколи, потрібна допомога дорослих. А в дорослих, дуже часто, в найбільш рідних та близьких, часу для того, щоб відповісти на запитання сина або дочки, просто немає. Вірніше, запитання своїх чад вони вважають настільки дурними, що і відповідати на них не варто... Проте давайте не забувати, що якщо ще 10-15 років тому молоді люди з серйозними претензіями до життя шукали відповіді у серйозних книгах, то сьогодні вони ці відповіді шукають в інтернеті. Відвертаючись від них, відмахуючись від їхніх пошуків і навіть помилок, ми самі штовхаємо їх до рук злочинців. Тому проблема суїциду – це проблема відсутності спілкування. Це – небажання вислухати і зрозуміти. Зрештою, це проблема батьків, а не дітей. Водночас з християнської точки зору самогубство – це гранична ступінь відчаю, при якій відсутнє покаяння і довіра Богу. Це проблема не тільки і не стільки психологічна, скільки релігійна. А це означає, що й вирішити її можна лише методами релігійними. І тут я маю на увазі не просто пости і молитви, а приклад життя за Євангелієм. Тобто тільки в тому випадку, коли діти зможуть побачити у своїх батьках справжніх християн, вони зможуть самі стати такими християнами. Це найкраще з усього, що ми можемо дати їм.
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.