10 кілометрів босоніж по снігу заради бездомних
Рано вранці, перед виходом, отець Мелхиседек помолився про бездомних, щоб у важкій життєвій ситуації Господь допоміг кожному потребуючому, а наші серця відкрилися назустріч таким людям. Саме з таким серцем і був юродивий Іоанн Босий, який згодом став частиною історії нашої столиці та Десятинного храму – першої кам'яної церкви Київської Русі.
Десятинна церква. Київ. 1828 рік
За словами батюшки, вперше Іоанн Босий з'явився в Києві взимку у 1840 році. В ті дні був лютий мороз. Странник без взуття та у подертому халаті відстояв всеношну у Десятинній церкві.
Сьогодні це одноповерхова споруда, зведена поруч із древнім фундаментом зруйнованого храму, а в самому Десятинному монастирі можна помолитися Іоанну Босому біля його ікони. В УПЦ знають багато випадків благодатної допомоги за молитвами подвижника за його життя та після його смерті.
29 грудня 2015 року в цьому храмі за Божественною літургією Христа ради юродивий Іоанн Босий був прославлений у лику святих. Рішення було прийняте на Священному Синоді УПЦ 19 червня 2015 року.
«Під час богослужіння, – згадує насельник церкви, – Митрополит Онуфрій звернувся до численної пастви зі словами проповіді, в якій закликав усіх православних, за прикладом прославленого святого, вчитися терпінню та смиренню».
«За інформацією, яка до нас дійшла з історії, цей старець жив дуже аскетичним життям, – розповідає отець Мелхиседек. – Частина життя його невідома, він її приховував, як багато святих, і ніс подвиг юродства, боровся зі своїми пристрастями. Влітку і взимку ходив босий, за що й отримав в народі прізвисько Босий. Був прихожанином Десятинного храму, а жив сам під Андріївською церквою. Грошей у самого Іоанна не було, але він сміливо приходив до заможних киян та настійно вимагав милостиню. Йому ніхто не відмовляв. На зібрані гроші юродивий купував їжу для жебраків. Слава про його благодіяння розійшлася далеко за межами Києва. За зібрані кошти зміг відкрити громадську богадільню. У ній він приймав та годував близько двохсот странників, сліпих та калік, які не мали даху над головою та не могли за собою подивитися... Сьогодні ми таких людей бачимо і на вулицях, і у підземних переходах, але, як правило, проходимо повз. А так не повинно бути, і цим своїм проходом я хотів би нагадати про це... Отримав благословення на це отця Гедеона, настоятеля храму... Тепер в дорогу, от тільки переодягнуся... Після молитви Господь надав силу...»
Свій шлях довжиною в 10 кілометрів священик пройшов без зупинок. В нього немає спеціального загартування, і моржуванням не займається. Сказав, що деякий час готувався до походу, загартовуючи свій організм невеликими босими проходками.
Після молебню отець Мелхиседек через Московський міст пройшов на Труханів острів, а далі – через Пішохідний міст, по набережній Дніпра і вулицях міста дійшов босоніж до Святої Києво-Печерської Лаври.
Тут, в районі Нижніх печер, вдалося почути думку ченця Лаври Ігнатія з приводу цього походу. «У наш час це подвиг, реально подвиг, – сказав насельник обителі. – І фізичний, і духовний, далеко не кожна людина на це піде. Це треба мати велику силу волі і силу молитви. Якщо спиратися на Господа, всі випробування можна пройти».
Похід священика завершився біля центрального входу в Лавру. Тут журналіст СПЖ разом зі співробітниками Синодального відділу УПЦ з соціально-гуманітарних питань, які також були свідками цієї події, розпитали отця Мелхиседека про його самопочуття після непростого марафону.
«Після пробігу почуваю себе чудово, підйом сил та бадьорість», – сказав батюшка. Але все ж подумалося, що головна його сила – у гарячій молитві і надії, що серця людські відтануть до потреб знедолених, від яких ми так часто відвертаємося на вулиці.
А ще запам'яталися слова священика, сказані ним перед самим стартом біля храму: «Це душі людей, за які ми повинні боротися, рятувати. Адже в нас немає майбутнього, якщо ми не будемо турбуватися один про одного. Адже тоді помремо як нація, як народ. І не буде в нас того насіння, яке має давати добрі плоди для наступних поколінь».
Читайте також
«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»
Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.
Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема
Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?
Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні
Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.