Фарисейська мухологія

Не вдаючись в історичні та лінгвістичні подробиці, які більшості читачів і так вже відомі, можна сказати просто: фарисейство – це лицемірство.


Як правильно нагороджуються цим «почесним» титулом люди, які, декларуючи себе Кібальчишами, живуть як Плохіши. При цьому всьому вони упритул не бачать свого удавання та продовжують вважати себе еталоном «правильності».

До речі, за моїми спостереженнями і короткими опитуваннями, наша студентська молодь вже не в змозі зрозуміло дати визначення поняттю фарисейства. Їхній словниковий запас стрімко падає в результаті перебудови освіти останніх років. Тож на виході з середньої і вищої школи ми скоро отримаємо Еллочек та Едиків Людоєдових із сленгом у десяток слів, в основному протяжно - мукаючих. Але це до слова.

Те, що вище було написане про фарисейство, вже давно сказане, давно викрите, витягнуте на світло й оприлюднене. Суть притчі у внутрішньому лицемірстві, в тій грі, у яку ми граємо самі з собою. Ми не тільки хочемо здаватися в очах інших хорошими, найгірше те, що ми такими здаємося в очах своїх власних. Ми з задоволенням віримо у свою гру перед собою, де ми і артисти, і глядачі.

Але життя показує, що притча нас, як правило, мало чому навчила.

Найбільш рейтингові статті в православному інтернеті і такі ж блогери говорять не про духовну спадщину святих отців, а про люте викриття тих чи інших недоліків духовенства. Ось і сьогодні мені потрапило на очі бурхливе обговорення одного священика, котрий зробив собі печать, на якій прописані по колу сан, єпархія, а в центрі відчеканена власна фотографія. По суті, спірною в цій печаті може бути лише фотографія, але якогось критичного духовного криміналу в цьому немає. Але які перли - коментарі супроводжували цю подачу! «Та він просто писати не вміє, а хрестик ставити соромно, от і зробив печать», «Німба дуже не вистачає», «Увічнив батюшка себе! Не справами, так печаттю», «Не вистачає двох атрибутів: в десниці кропила, в шуйці кадила» – і це ще скромне бачення проблеми.

Я зайшов на сторінки деяких коментаторів. Все добропристойно, всі православні, всі, як годиться, радіо «Радонеж» слухають – не підкопатись. Та й до них самим ця «новина» не має жодного відношення. Але вони «знають», що з цього приводу треба сказати, і не можуть стримати себе – жах як хочеться висловитись.

У своєму духовному улаштуванні ми поділяємось на мух та бджіл. Перші збирають у Церкві нектар, другі – гній. Кому що подобається та за смаком.

Одна з граней фарисейства – у тій помилці, на яку вказували всі святі отці: «Не можна плакати над трупом сусіда, коли свій вдома смердить». А якщо й повіяло звідкись тухлим запашком, то помолися Богу про того, хто, як тобі здається, засмердів. А краще за все себе понюхай, може, вже унюхався та звик до свого запаху? Якби ми хоча б трохи побачили, що в нас діється всередині, ми б перестали дзижчати раз і назавжди. Просто було б не до цього.

Сьогодні в цій притчі Церква закликає в якості підготовки до Великого Посту приготуватись до здорового православного аутизму. Увійти в себе, залізти у свій внутрішній світ, як равлик у мушлю, відключити зовнішні датчики та подивитися на себе самого уважніше.

Читайте також

Що я маю зробити, або яким стати

Недільна проповідь неділі дванадцятої після П'ятидесятниці.

Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

11 вересня – день пам'яті Іоанна Хрестителя, пророка і Предтечі Господнього.

Вміти прощати – головна умова спасіння

Недільна проповідь в одинадцяту Неділю після П'ятидесятниці.

Віддання Успіння як нагадування про нашу смерть

Слово про пам'ять смертну.

Людина зовсім не «homo sapiens»

Проповідь до дня Божого творіння.

Про стиглість душі Божої Матері

Свято Успіння Богородиці дуже земне. Воно сповнене запахом зрілих плодів, теплом уже майже осіннього сонця і, звичайно ж, благодаттю любові Цариці Небесної. Це Її День народження.