Байдужість – стиль життя чи проблема сьогодення?

Нещодавно соціальні мережі вибухнули новиною про те, що в центрі Києва голодною смертю померла дитина. Матір закрила на 9 днів двох дітей без води і їжі. Ведеться розслідування, шукають винуватців та свідків, проте це все не поверне дитині життя. Головним винуватцем в цій трагедії, на наш погляд, стала байдужість оточуючих людей. Починаючи із сусідів і закінчуючи різними правоохоронними органами влади.

Таке поняття, як байдужість, для сучасної людини є чимось звичайним та повсякденним. Більшість звичайних пересічних людей намагаються не помічати безліч проблем, котрі їх оточують, або, краще сказати, їх не стосуються. Людина з часом стала вже байдужою навіть до самої «байдужості».

Для того щоб розібратись з цим поняттям та дати йому оцінку у світлі подій сучасного світу, необхідно зрозуміти етимологію слова «Егоїзм». Егої́зм (від лат. ego – я) – ціннісна орієнтація суб'єкта, що характеризується переважанням в його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб1. Тобто людина живе лише для себе і своїх потреб, а все, що відбувається навколо неї, її не обходить. Ми не можемо говорити, що всі люди на землі є Егоїстами. Людина – це «Образ і Подоба Божа». Дані особливості полягають у безсмерті людини та намаганні уподібнитись самому Творцю. Проте, як ми знаємо, дуже часто людина в своєму серці породжує таке поняття, як егоїзм, і, розвиваючи його, набуває рис характеру, які притаманні виключно байдужій абсолютно до всього особистості.

Прийнято розрізняти 3 типи байдужості:

– Байдужість до Бога. Вона полягає в атеїстичному світогляді. Людина абсолютно впевнена, що вона є сама автором свого життя і ні від кого і ні від чого не залежить. Наслідком такого мислення стає таке поняття, як «нігілізм». Така форма байдужості згодом породжує таке ж відношення і до всього створеного світу2.

– Байдужість по відношенню до оточуючих людей. Байдужість – це той маленький черв’як, який здатний зруйнувати велике дерево. Відомий польський письменник Владислав Ґжещик писав: «Врешті-решт з усієї нашої цікавости до знайомих та близьких залишається запитання: «А він ще живий?» Така його фраза цілком доцільна, адже ми справді є небайдужими до своїх близьких, друзів часто лише до того моменту, поки перебуваємо разом з ними, а після певної розлуки забуваємо взагалі про їхнє існування…

Яскравий приклад – випускний бал у школі, коли всі обіцяють пам’ятати, дзвонити, а коли вже починається студентське чи «доросле» життя, то забувають взагалі, що вчились у школі…3 Байдужість – це причина більшости розлучень. Люди, котрі байдужі одне до одного в силу егоїзму, не можуть довго витерпіти іншого на «своїй території». Така риса може дуже легко зруйнувати навіть таке подружжя, яке, на перший погляд, має всі можливості, щоб стати щасливим. Адже й справді надто важко проводити день за днем у товаристві людини, якій цілком байдуже до того, як пройшов твій день, яким є твій настрій, що цікавого трапилось на роботі; яка тебе немов не помічає або й взагалі не знає про твоє існування; яка абсолютно байдуже ставиться до своїх сімейних обов’язків; яка в себе вдома помічає лише телевізор чи комп’ютер…

Джеральд Бренан сказав: «Найцінніше у шлюбі те, що в ньому можна бути на самоті, не почуваючись самотнім». Натомість у такому випадку можна бути і поряд з чоловіком чи дружиною, але відчувати невимовну одинокість. І щоб перервати цей летаргічний сон, в якому можуть минати цілі роки подружнього життя, треба ліквідувати проблему в корені: перестати бачити світ лише через призму власного «Я»; оцінити те, що Бог дав нам людину, яка готова пожертвувати всім заради нас, а опісля і всього себе подарувати цій людині4.

 Байдужість до своєї справи. На сьогодні халатне та байдуже ставлення до своїх обов’язків, на превеликий жаль, є нормою нашого суспільства. Одна справа, якщо халатно виконує свою роботу двірник або садівник, а інша справа, коли байдуже до своїх обов’язків ставляться лікарі, соціальні служби, поліція та ін. Про наслідки халатного ставлення до своєї роботи таких служб страшно навіть уявляти.

Світ різносторонній, і в ньому живуть різні люди, які керується індивідуальними особливостями, поглядами на життя та відношення до оточуючого світу. Візьмемо до прикладу події, якими захоплюється весь світ: так, Імператор Конрад був захоплений вчинком жінок міста Вайнсберг (Німеччина, земля Баден – Вюртемберг), який він осадив у 1140 році. В гніві за те, що надали йому відчайдушний опір, він засудив усіх чоловіків міста до смерті. Жінкам він дозволив залишити місто, дозволивши забрати з собою, що вони вважатимуть за потрібне. І тоді ці прекрасні жінки винесли на своїх плечах з міста своїх чоловіків. Імператору нічого не залишалося робити, як стримати своє слово5.
 
Одна дівчина, яку звали Ірена Сандлер, врятувала під час війни зі своїми друзями з Варшавського гетто близько 2500 дітей! Кожна врятована дитина могла вартувати їй життя6.

У 2007 році Джим Шерман (Jim Sherman), сліпий від народження, почув крики про допомогу своєї 85-річної сусідки, коли вона опинилася в пастці у своєму палаючому будинку. Він знайшов дорогу, рухаючись вздовж паркану. Як тільки він дістався будинку жінки, йому якимось чином вдалося пробратися всередину і знайти свою сусідку Енні Сміт (Annie Smith), також сліпу. Шерман витягнув Сміт з пожежі та відвів у безпечне місце7.

У 1976 Чемпіон Вірменії зі швидкісного плавання здійснював пробіжку зі своїм братом, коли автобус з 92 пасажирами з'їхав з дороги та впав у воду в 24 м від берега. Карапетян пірнув, ногами вибив вікно і почав витягати людей, що перебували на той час у холодній воді на глибині до 10 м. Кажуть, що на кожну врятовану ним людину йшло секунд 30, він рятував одного за іншим, поки не втратив свідомість у холодній та темній воді. В результаті вижило 20 людей.

Всі ці люди могли вчинити інакше, поставивши на перший план своє життя зі своїми проблемами та переживаннями. Але вони вчинили правильно. Можна наводити з історії людства багато і протилежних різних і моторошних вчинків, проте сьогодні ми зупинимось на одному з недавніх. Так, нещодавно соціальні мережі вибухнули новиною про те, що в центрі Києва голодною смертю померла дитина. Матір закрила на 9 днів двох дітей без води і їжі. Ведеться розслідування, шукають винуватців та свідків, проте це все не поверне дитині життя. Головним винуватцем в цій трагедії стала байдужість оточуючих людей. Починаючи із сусідів і закінчуючи різними правоохоронними органами влади.

 Ось саме цей випадок і показує страшну хронологію розвитку байдужості, починаючи від елементарного відношення оточуючих людей та халатного ставлення уповноважених органів влади стосовно даної проблеми.

Стає очевидним той факт що проблема байдужості на сьогодні є значною. Для віруючого православного християнина прикладом у боротьбі з байдужістю в першу чергу повинен бути Господь Іісус Христос. Для Нього стала не байдужою кожна людина, котра жила, живе і буде жити в цьому світі. «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ін:3-16). Христос за земного життя навчав, як потрібно відноситись до людей, розповідаючи притчу про «Милосердного самарянина». Саме в цій короткій та простій притчі розкрито поняття любові як зброї проти байдужості, гордині та егоїзму, котрі в сьогоднішній день, на превеликий жаль, переважають у серцях людей. Саме такі пороки і призводять до страшних і неповоротних подій, за які в майбутньому прийдеться давати відповідь перед обличчям найбільшої любові.

Виноски:

[1] Егоїзм: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B3%D0%BE%D1%97%D0%B7%D0%BC

[2] Католицький оглядач: http://catholicnews.org.ua/poslannya-svyatishogo-otcya-franciska-na-49-vsesvitniy-den-miru-peremozhi-bayduzhist-i-zdobud-mir

[3] Микола Витівський. «Байдужість»: http://dds.edu.ua/articles/2/slovo/2008/502-2010-02-03-13-22-15.html

[4] Там же.

[5] Шакир а-Мил  Выдающиеся  поступки человечества. Режим доступу: http://millit.3dn.ru/publ/vydajushhiesja_postupki_chelovechestva/1-1-0-43

[6] Там же.

[7] 10 подвигов обычных людей. Режим доступу: http://www.qwrt.ru/news/2203

[8]  Там же.

Читайте також

Підпал храму УПЦ, або Ще раз про «вільні переходи» до ПЦУ

Наприкінці вересня прихильники ПЦУ спалили храм УПЦ на Волині. Як пов'язаний цей підпал і міф про «вільні переходи» з УПЦ до ПЦУ?

«Виття на місяць» замість вечірніх молитов чи чому клірики УПЦ йдуть у ПЦУ?

Священник Буковинської єпархії УПЦ Василь Левченко нещодавно пішов до ПЦУ. Чим же керувалася ця людина, ухвалюючи таке рішення?

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?