Фількіна грамота для ЗаЄПоЦа: чи розуміє Денисенко, як ризикує?

«Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність... Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова... »

Конституція України, стаття 35.

Не так давно голова розкольницького «Київського патріархату» Михайло Денисенко (Філарет) привселюдно заявив, що Верховна Рада готує такий закон, завдяки якому канонічна УПЦ Московського Патріархату буде перейменована в «Російську Православну Церкву в Україні».

«Зараз у Верховній Раді обговорюється закон про те, що Церква, яка має свій центр у країні-агресорі, не має права називатися українською. Вона може існувати в Україні, але не як Українська Церква, а Російська Православна Церква в Україні. Ми чекаємо ухвалення цього закону. Якщо цей закон буде прийнятий, результат буде такий, що кожна громада Московського Патріархату повинна визначитися – вона належить до російської Церкви або до української. Якщо до української, а я думаю, що переважна більшість громад скажуть, що вони українські, тоді вони повинні будуть приєднатися до «київського патріархату».

Не будемо зупинятись на юридичних невідповідностях цієї фількіної грамоти, яка готується до прийняття в українському парламенті. Наприклад, на те, що ніякої війни Росії не оголошено, і «країною-агресором» вона офіційно не визначена. Таким чином, всі подібні словесні ескапади є юридично необгрунтованими з точки зору міжнародного права та дипломатичних норм. Ці випади розраховані на збуджену, але невимогливу публіку або, кажучи відомими словами цинічних політиків, «біомасу», яку вони так спритно використовують у своїх інтересах вже багато років.

Однак на основі таких підтасовувань створюється дуже небезпечний для суспільства прецедент. За допомогою даного закону, якщо він буде прийнятий, розкольники зможуть розпочати нову атаку на канонічну Українську Православну Церкву, на її майно і власність, а також на свободу віросповідання її парафіян.

Оскільки сам Філарет досить активно цей закон рекламує, є всі підстави вважати, що рейдерський акт – будемо називати речі своїми іменами – готується за його безпосередньої активної участі. Звичайно, прийняття цієї провокаційної цидулки дуже небезпечне для суспільства. Проте навряд чи «патріярх», який загрався у свої цинічні ігри, до кінця розуміє, наскільки це небезпечно для нього особисто.

СПЖ вже писала, що глава розкольників має намір «підверстати» під себе не тільки УПЦ МП, але й УАПЦ, і навіть протестантів.

Ось що заявляв шеф «Комерційного патріархату»:

«І тому зараз і наша Церква, і Президент, працюємо в одному напрямку – визнання Київського патріархату, як автокефальної Української Церкви. Друге питання – прийняття закону про Церкву, яка має свій центр у столиці країни-агресора, та не має права називатися українською. І це реальний шлях до утворення єдиної Помісної Церкви. Я не кажу про УАПЦ. Автокефальна Церква приєднається, якщо будуть приєднуватися парафії Московського Патріархату, тоді будуть перереєструватися всі православні парафії», – підбив підсумок Денисенко.

Довгі роки на українському телебаченні освітлення великих православних свят відбувалося за однією і тією ж схемою. Перший національний канал вів прямі репортажі з храмів різних конфесій, які у нього брали інші телеканали, в тому числі приватні. У роки правління Ющенка це виглядало так: президент роз'їжджав по різним громадам, і його маршрут докладно висвітлювався телевізійниками.

Спочатку він з'являвся у Володимирському соборі, де відправляли свою «службу» анафеми на чолі з Денисенком. Потім - в Андріївській Церкві, відданої УАПЦ, і лише в самому кінці - в Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. Як то кажуть, «за залишковим принципом». Такою поведінкою він явно давав зрозуміти, яким структурам благоволить.

А у Софійському соборі Ющенко влаштовував фуршети та дипломатичні раути, не соромлячись того, що це відбувається на території найбільшої православної святині. А також – спільні молебні віровідступників.

У часи Януковича схема змінилася: пріоритет віддавався УПЦ, у інші культові споруди «проффесор» ніби як не шастав. Однак і горщиків з націонал-розкольниками не бив.

Що стосується нинішнього українського лідера, його релігійна «всеїдність» всім відома. Був час, коли він у дияконському облаченні носив хоругви в Свято-Іонівському монастирі. А потім «причащався» у уніатів з УГКЦ. Тепер ось дуже перейнявся ще двома схемами – широкого відзначення 500-річчя Реформації (по суті – першого розколу, нехай і католицького) та формуванням ЄПОЦу («Єдиної помісної церкви») під «окормленням» Денисенка. Останній, у свою чергу, мабуть, вважав себе найголовнішим «паном-окормителем», чому і проявляє завидний для свого віку ентузіазм у виконанні рішень «партії та уряду».

Прагнення Філарета об'єднати всі конфесії під своїм контролем зрозуміле. Проте цілком може статись, що він, виконавши свої завдання, стане просто відпрацьованим матеріалом. У потилицю йому дихають «молоді й завзяті», причому з його ж комерційної контори, на кшталт «Луцького митрополита УПЦ КП» Михайла Зінкевича, якого не так давно нагородив голова Банкової.

А від старого інтригана намагатимуться позбутися покровителі, які спонсорували його і використовували для маніпуляцій свідомістю. Цілком можливо, що створення «ЄПОЦа» та лобіювання «фількіних грамот» – це лебедина пісня «патріарха», після якої він цілком може виявитися списаним в утиль.

Ось що пише з цього приводу інтернет-видання News24ua.com.

«Адже президентська нагорода – явний сигнал до його (Зінкевича – І. К.) звеличення, бо ніяких інших особливих заслуг перед Україною за всім «церковно»-сімейним підрядом численного клану Зінкевичей не числиться. Хіба що припустити, що президент, в рамках підготовки до виконання Мінських угод, нагородив «владику» за проповіді, які розпалюють міжконфесійну ворожнечу? Нагадаємо, що, виступаючи перед прихожанами самопроголошеного «Київського патріархату» з села Ратне, «єпископ» звинуватив усіх вірних канонічної Української Православної Церкви у «порочному зв'язку з агресором».

Відомий блогер Мирослав Горський також вважає, що ця нагорода – лише аванс за майбутню службу нового «патріарха» президентській «церкві». Іншим претендентам, у тому числі, з розкольницького крила УПЦ, навряд чи світить тепле начальницьке містечко, у всякому разі, у найближчому майбутньому. Ймовірно, лідера цього крила Олександра Драбинка дуже засмутить новина, що Банкова зробила ставку зовсім не на нього».

Зінкевич, чи хто-небудь ще прийде на зміну анафемі, – в принципі, це не настільки важливо. Важливіше те, що закордонним кураторам та їхнім ставленикам в Україні знадобилися нові фігури, не лише більш молоді, але й менш одіозні. Ті, які, не несучи на собі вантажу звинувачень у зв'язку з радянським минулим, зможуть стати слухняними виконавцями у внутрішній та зовнішній політиці.

Владою затіяний галас з широким святкуванням 500-річчя Реформації. Хоча це протестантське торжество, президент Порошенко збирається відзначати його якнайширше..

Навіщо?

Та тому, що він і ті, хто за ним стоїть, планують об'єднання в Україні під своїм початком УСІХ значних релігійних організацій, що мають вплив на суспільну свідомість.

Намагання Філарета – лише частина кампанії з монополізації релігійної свідомості українців. По суті, це план підпорядкування державі більшості конфесій республіки. Фактично – проект присвоєння світською владою релігійних громад, які за Конституцією відокремлені від неї.

Хоча сам Денисенко, можливо, цього не усвідомлює. А якщо й усвідомлює, то марно сподівається вціліти у сутичці бульдогів під килимом, оскільки дуже багато хто з можновладців, майже не приховуючи, ставляться до нього, як до відомого мавра.

Ні Банкова, ні «філаретівці» не залишають спроб «канонізувати» ЄПОЦ, домагаючись визнання від Константинопольського Патріархату та її предстоятеля Варфоломія. Без нього легалізація цього «товариства з обмеженою відповідальністю» неможлива. А от якщо б подібна «канонізація» відбулася, це розв'язало б руки і Денисенку, і політичній антиправославній еліті, дозволивши розпочати небачені раніше гоніння на УПЦ «на законній підставі».

Зауважу, втім, що визнання розкольницької організації закордонними Помісними Церквами – абсолютний нонсенс, на який не можуть піти навіть ті їхні лідери, хто, можливо, мріяв би подібним чином розширити свій вплив на українській території. Навіть патріарх Константинопольський Варфоломій, який давно підозрюється у бажанні збільшити свій вплив на українську паству шляхом суперництва з Патріархом Кирилом, не робить цього. Бо не сміє піти врозріз з православними канонами та постановами Вселенських соборів. Хоча він всіляко виявляє підтримку цим намаганням і «Філарета», і представників київського режиму.

Свідчення тому – нещодавня зустріч Варфоломія з Парубієм та його «обнадійливі» відгуки на побажання останнього щодо «канонізації» УПЦ КП та створення автокефального ЄПОЦу.

Жодна автокефальна Церква не має повноважень надати автокефалію якій-небудь частині Вселенської Церкви, що перебуває в юрисдикції іншої автокефальної Церкви. Канони забороняють архієреям однієї церковної області поширювати свою владу на Церкви за межами своєї області – «так не змішують Церков» ( 2-е правило II Вселенського Собору). В історії відбувалося, що автокефалія проголошувалася органом державної влади чи місцевим єпископатом, що самовільно вийшов з підпорядкування соборному єпископату автокефальної Церкви, але такі рішення також не визнаються за законом.

«Єдиний механізм – це отримання від Константинопольського Патріарха Томосу про автокефалію Київського патріархату, – заявив Денисенко, коментуючи слова Петра Порошенка про те, що Україна повинна мати свою автокефальну Церкву. – Якщо б ми отримали цей документ, тоді постало б питання: в Україні є дві Православні Церкви, і обидві визнані – і Московського Патріархату, і Київського патріархату. Але не може бути в Україні Церкви, яка має свій центр у столиці країни-агресора. Логічно вона не має права називатися Українською Церквою».

Головний розкольник попереджає, що буде, якщо УПЦ КП отримає константинопольський «мандат», – вона почне насильницьке відібрання храмів і майна Української Православної Церкви, поставленої поза законом. Він (як і підтримуюча його влада) нічого чути не бажає про Соборні Правила надання автокефалії.

І Філарет, який у поті чола пропагує свій рух «ЗаЄПоЦ», і його владні сюзерени так загралися у цинічні антиконституційні ігри, що абсолютно перестали звертати увагу і на Основний Закон, і на здоровий глузд.

Тим часом на Печерських пагорбах у Києві вже кілька років будується величезна споруда з куполами, звана в народі «храмом Турчинова». Це підтверджується публікаціями в ЗМІ – нинішній голова РНБО дійсно має до нього пряме відношення. Правда, спочатку храм нібито замислювався як протестантський, але тепер в ходу вельми правдоподібна версія, що він може стати першим «храмом всіх релігій» – і не де-небудь, а у колисці руського Православ'я.

Скажу більше – не виключена ймовірність, що саме ця споруда стане головним молитовним офісом для релігійного тресту, який сколочує влада. Денисенковий ЗаЄПоЦ – лише перший, початковий етап реалізації хитромудрого маніпуляційного проекту, задуманого як зброя для боротьби з Православ'ям і водночас як потужний важіль для маніпуляцій ментальністю і свідомістю співгромадян.

Наскільки податлива ця свідомість до псевдорелігійних впливів, показали обидва «доленосні» українські Майдани. І українські «керманичі», і зарубіжні могутні правителі, що смикають їх за нитки, мабуть, зробили серйозну ставку на релігійний фактор у справі досягнення своїх корисливих цілей.

Що ж до Філарета, об нього, грубо кажучи, можуть витерти ноги у будь-який момент. Він занадто старий і одіозний для серйозних ігрищ, затіяних на нашій нещасній Батьківщині. І далеко не таке вже й неймовірне повторення ситуації, що склалася у першій половині 1990-х, коли, після численних оргтруднощів та внутрішніх чвар, викристалізувався нарешті «Комерційний патріархат». Саме тоді його «патріарх» Володимир (Романюк) – попередник «Філарета» – несподівано був знайдений мертвим на лавці у Ботанічному саду після бесіди з якоюсь невідомою дамою.

Листоноша, як відомо, дзвонить двічі. А «молоді й завзяті», яких «пестить доля», як співалося колись у популярній пісні, не знаходять користі у «нерозумних стариканах».

Читайте також