Дві свободи

25-та річниця незалежності України співпала з періодом підвищеного інтересу суспільства до політичних та соціальних аспектів існування держави. Люди почали шукати відповіді на власні запитання та виправдання тим діям, до яких вдавались протягом останніх років. Останнім часом доволі часто подібні пошуки приводять багатьох на церковний поріг. Та, хоча люди цікавляться переважно одним і тим же, лідери різних релігійних течій дають абсолютно різні відповіді.

Традиційним для більшості українців є православне християнство. Однак в силу існуючого церковного розколу змінюються не лише межі адміністративного устрою та підпорядкованості, але й фундаментальні православні позиції, які не повинні були б відрізнятись. Таким чином, з’являються люди, які, іменуючись церквою, насправді стають чиїмось проектом.

Такі організації працюють суто в межах тих політичних віянь, які диктують замовники. І здавалось би, – що в цьому дивного? Але часто трапляється так, що в жертву замовникам приноситься православне богослів’я, догматика та всі ті істини, які формують церковний світогляд. Подібні викривлення заради тимчасової вигоди насправді мають доволі тривалі наслідки. Без того слабка людська природа забруднюється зайвою інформацією, за якою важко розгледіти Істину.

«Задуматися над волею та свободою не тільки як над дорогоцінними властивостями, але й як над істотними й універсальними умовами для розвитку добрих відносин з Богом та всіма іншими», – такий заклик, зпоміж багатьох схожих, лунає сьогодні з-за океану від представників єпископату УПЦ в США. І хоча ця Церква є частиною Константинопольського патріархату, ментально та ідеологічно вона набагато ближча до розкольників, які живуть в Україні.

Заклик, адресований землякам-українцям, здається цілком безневинним. Та зважаючи на те, що ці слова лунають саме в контексті відзначення 25-ї річниці незалежності України, вони набувають зовсім іншого забарвлення. Напрочуд дивно спостерігати, коли тимчасові політичні терміни намагаються втиснути у сталі богословські істини.

І претензії в цій ситуації не до незалежності України як явища, але до того, що ті свободи та вольності, які даровані людині Богом, мають цілковито іншу природу і є набагато древнішими та важливішими. Чи доречно порівнювати дар Божий з проміжком в 25 років часу? Чи справді боротьба за примарні ідеали є важливішою за відстоювання тієї свободи, яка є споконвічною і цілком природною кожній людині?

Сьогодні ми бачимо, що ті псевдоцінності, які пов’язують з незалежністю нашої Батьківщини, є абсолютно далекими від «…розвитку добрих відносин з Богом та всіма іншими». Кожен з нас чудово розуміє, що це насправді є так. Однак мало хто замислюється над запитанням, – чому, живучи в незалежній державі, ми насправді так не почуваємось? І очевидно, що саме в цьому ключі повинен був би мислити кожен церковний ієрарх і священнослужитель, який хоча би трохи знайомий з православним богослів’ям.

Тут перед нами відкривається картина, на якій можна побачити, що люди, в боротьбі за примарні ідеали, втратили справжню християнську свободу – від гріха. Ми не можемо сьогодні говорити про те, що незалежність України дає нам можливість для розвитку будь-яких позитивних починань, оскільки, будучи незалежними територіально та адміністративно, поглиблюємо свою духовну залежність, обмежуючи себе гріхом.

Лідер УПЦ КП Філарет Денисенко в одному зі своїх інтерв’ю з нагоди 25-ї річниці незалежності сказав, що Господь дарував її українцям, як ману небесну. Та сьогодні українське суспільство, замість того, аби використати цей дар за призначенням, кидає його собі під ноги. І не останню роль в цих процесах відіграють такі популісти, як Денисенко. Використовуючи церковний амвон, вони легалізують будь-яке беззаконня. Ті люди, які мали б говорити про справжню християнську свободу, сьогодні розповідають українцям про те, що акт проголошення Незалежності України став панацеєю від всіх негараздів.

Покладаючи Незалежність Держави в основу всього, ми часто забуваємо, що справжнім фундаментом цих процесів мала б стати свобода у Христі. І прикро бачити, як сивочолі архіпастирі говорять про якісь псевдоцінності, котрі сьогодні одні, а завтра – інші. Цінності Церкви повинні залишатись незмінними незалежно від історико-політичних обставин, інакше ця інституція вже давно втратила б своє справжнє обличчя.

Свобода в Бозі є тим важливим фактором, який звільняє від будь-яких інших залежностей і обмежень. Тому сьогодні для України важливо, аби та Незалежність, яку держава здобула 25 років тому, не стала номінальною. Залежність від гріха не може поєднуватись з будь-якою свободою, так само, як не поєднуються вогонь з водою. А ця відповідальність лежить на плечах усього українського суспільства та кожного з нас індивідуально.

Читайте також

Підпал храму УПЦ, або Ще раз про «вільні переходи» до ПЦУ

Наприкінці вересня прихильники ПЦУ спалили храм УПЦ на Волині. Як пов'язаний цей підпал і міф про «вільні переходи» з УПЦ до ПЦУ?

«Виття на місяць» замість вечірніх молитов чи чому клірики УПЦ йдуть у ПЦУ?

Священник Буковинської єпархії УПЦ Василь Левченко нещодавно пішов до ПЦУ. Чим же керувалася ця людина, ухвалюючи таке рішення?

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?