Тут люблять людей і Бога: 4-й з’їзд Рівненського благочиння зібрав друзів

Дорогою до соснового бору біля села Козлин, де вже вчетверте проходить молодіжний з’їзд благочиння, ми, зрозуміло, очікували побачити молодих людей.

Нас зустрів молодий чоловік. Дуже молодий. Ну дуже-дуже молодий чоловік. Знайомтесь: сину отця Сергія із с. Сухівці, Максиму, виповнилося три роки. На з’їзді він уперше. Отець Сергій ставиться до хлопчика, як до рівного собі, і малюк, вочевидь, цим пишається. Принаймні з нами він розмовляв поважно і впевнено

— Я вважаю, що це вже маленький мужчина, — каже отець Сергій, — і щоб допомогти мамі, яка зараз із другим маленьким мужчиною, йому рік, я забрав Максима із собою.

Маленький мужчина був небагатослівним:

— Ну як, сонечко, тобі тут подобається? — Так! — Ночуєш із татом у наметі? — Так! — А що ти ще робиш? — Все!

Такі вони — трирічні мужчини… Утім, у Максима тут є компанія. Ще одні наші співрозмовники — сім’я отця Олексія з Рівного. На молодіжному з’їзді вкупі вся родина і трійко діток — 9-річна Іларія, 6-річний Іринарх і трирічний Аристарх.

Минулого року, — розповідає отець Леонід, — ми залишали найменшого нашого, Аристарха, із бабусею. Цього року приїхали всією сім’єю. Це гарна нагода, по-перше, побути усім разом, таке випадає не часто, а по-друге, особливих труднощів, в принципі, нема — старші діти бавляться самі, а Аристарх від них теж не відстає. Ми, чесно кажучи, думали, що буде тяжко, але слава Богу, все добре.

Мені тут взагалі найкраще, — долучається до розмови матушка Ірина — тендітна жінка із сонячною посмішкою, яка практично не відрізняється від підлітків довкола. — Головне, що від кухні відпочину, а так все гаразд, за все Слава Богу, — сміється вона.

Малий Аристарх нас здивував найбільше — щойно гасав довкола, допитливо зазираючи у кожну шпаринку, терпляче слухав Правило до Святого Причастя, а от уже солодко спить на руках отця Леоніда.

Сьогодні у таборі панує особлива атмосфера. Коли ми приїхали, якраз читалися канони перед Причастям.

Пообіді відправлять вечірню, а завтра вранці служитиметься Божественна літургія, — розповідає благочинний Рівненського району, протоієрей Валерій Капітанюк. — Попередні роки ходили Хресною ходою до сільського храму, а цьогоріч на території наметового містечка є свій храм-намет.

Тож завтра усі учасники з’їзду, а це — ні багато, ні мало — 91 молода людина та близько 40 священиків, разом приступлять до Таїнств Сповіді та Святої Євхаристії.

Отець благочинний — беззаперечний авторитет не лише для духовенства, а й для молоді Рівненщини. Напевне, саме його суворій дисципліні і по-батьківськи уважному ставленню табір завдячує зразковим ладом та бездоганною організацією. Здається, що навіть дощ у наметовому містечку молодіжного з’їзду Рівненського благочиння йде за розкладом, встановленим отцем благочинним.

— Не було такого року, щоб я звідси відлучався хоч на якийсь час, — зізнається отець Валерій. — Ще у неділю ми молилися у своїх храмах, служили молебні, щоб Господь благословив наші починання. А в понеділок вже о 6 ранку ми з духовенством були тут. Ще до приїзду молоді поставили великі намети для трапези, потім допомагали розташовуватися учасникам. Коли всі з’їхалися — відслужили водосвятний молебень, освятили храм-намет та усю територію табору, — розповів священик.

Щороку учасники з’їзду відрізняються,— пояснює отець благочинний:

Є такі, їх приблизно третина, які й самі чекають з’їзду, і нас, священиків, тримають у тонусі — коли вже настане цей день? Ще частина здивовано споглядає на це все, що тут відбувається, але за день втягується, і з задоволенням включається в життя з’їзду.

Щодня у таборі — 25 священиків. Зрозуміло, що все духовенство благочиння не може одночасно залишити парафії — комусь треба поховати, комусь похрестити, у когось є нагальні справи по господарству — надворі гаряча пора жнив, але участь у з’їзді беруть всі священики благочиння віком до 60 років.

Прийшли і взяли у мене найдорожче — інтерв’ю, — сміючись, починає розмову отець Роман, координатор з’їзду впродовж трьох років, і одразу поправляє нас: — Тут не діти, прошу зауважити, тут — молодь.

Як розповів священик, тема цьогорічного з’їзду «Сім’я як оплот міцної віри та державності» розбита на 8 допоміжних підтем: «Скромність і совість — це не комплекси», «Стосунки хлопця і дівчини до шлюбу», «Таїнство Шлюбу і стосунки чоловіка і дружини», «Святі отці про сімейне життя», «Формування стосунків в чистоті, керуючись любов’ю», «Содомія як згуба для майбутнього людства», «Третій зайвий у сім’ї, окрім духівника». Теми для розмов, як бачите, не прості, але цікаві. Над їх висвітленням працює, за традицією, троє священиків, і рідко коли розмова перетворюється у лекцію. Як розповідають самі учасники з’їзду — це жваві обговорення, бесіди, що допомагають залучити до участі в них навіть найпасивніших. Хоча пасивних молодих людей ми у таборі не бачили. Життєрадісні, усміхнені, непосидючі — їх хочеться фотографувати. Зупинись, мить, ти прекрасна — це про учасників з’їзду.

Зазирнули ми і на імпровізовану кухню табору. Отець Ростислав (найголовніший начальник, як жартома звуть його отці) та його помічниці (жіночки-волонтерки із Новоукраїнки) зустріли нас посмішками і запросили, замість коментарів, приєднатися до спільної трапези і скуштувати страви. Сьогодні середа, тому меню пісне: гаряча ароматна уха з червоною рибою, пшенична каша, величенький шматок смаженої рибки, духмяний чай та медове печиво. А ще м’який хліб із хрусткою скоринкою та свіжі овочі. Вприкуску з п’янким повітрям соснового лісу все це смакувало по-особливому.

Традиційно у четвер діти причащаються, — розповідає отець Ростислав. — Щороку ми намагаємося їх потішити у цей день чимось особливим. Завтра приготуємо домашній пиріг на молоці зі свіжими ягодами, родзинками. До борщу будуть пампушки з часником, — наганяє апетит священик.

Про популярність з’їзду у благочинні говорить і той факт, що його учасники проходять свого роду кастинг: тим, хто раніше «відзначився» поганою поведінкою, наступного року сюди зась. Софія вже не вперше на з’їзді. Щороку, розповідає дівчинка, вона по-особливому чекає цих днів:

— Для мене це подія, яку я чекаю цілий рік. Ми приїжджаємо сюди великою дружною компанією із приходу, тому нам добре тут. Щороку організатори придумують щось нове і цікаве. Дасть Бог, наступного року приїду знову.

Олександра із Малого Житина каже, що цьогоріч чекала дня «Х» із нетерпінням:

— На цьому з’їзді багато нових облич, ми підрахували, що майже половина учасників. Але всі уже перезнайомилися між собою. Класно, що є такі місця, де вміють зацікавити. За цілий рік назбирується багато питань, а тут їх можна задати, отримати доступну і вичерпну відповідь.

Дмитро тут уперше. У з'їзді юнака приваблює поєднання спортивних ігор та проживання на природі з пізнавальними бесідами:

Я багато читаю, — каже юнак, — але тут священики розповідають доступно про речі, які ти не прочитаєш у книгах. Можна спитати про все на світі, і здається, в них є відповіді на всі питання, — сміється наш співрозмовник.

Вже перед від’їздом ми розмовляли із командою «Без ГМО» (учасники поділені на команди, і кожна має власну назву) і спробували спровокувати молодих людей питанням, чи то пак твердженням, що зараз масово тиражується у соцмережах. Мовляв, Православ’я — це сіра релігія старих бабусь. Помруть бабусі, а з ними і Православ’я відійде. Нам було цікаво, як відреагує на таку відверту провокацію молодь. Зізнаємось, були готові почути будь що, але відповідь прозвучала просто і чесно — до мурашок:

— Я вважаю, що Православ’я — релігія вічна, як Бог, — почала одна з дівчат.

— І воно не може померти з бабусями, — насупивши брови, продовжив її сусід.

— А хто взагалі таке вам сказав?

— Хіба ви навіть по нашому табору не бачите, що Православ’я близьке для молоді?

— Нам не нудно і не сумно, — підхопили молоді люди.

— Тут цікаво, ми однодумці. Нам добре разом, — посипались аргументи зусібіч.

Дорогою додому ми ділилися враженнями і були одностайними в думці: така молодь — це не просто майбутнє, це — вже сьогодні і завтра нашої Церкви. Упевнене завтра. І нехай усі ті, хто захлинається від власної люті у постах фейсбука, видаючи гнівні тиради про «задурених московськими попами бабів», які і є основою нашої Церкви, — нехай вони подивляться в очі цій молоді. А вона, будьте впевнені, погляду не відведе.
br>


Читайте також

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.

Зона – це світ померлого Бога

Недільна проповідь.