Преподобний Сергій Радонезький – смиренний миротворець

Мало хто не знає шедевру православної агіографії —  життєпис блаженного отця нашого Сергія ігумена Радонезького і всія Русі заступника і чудотворця. Це житіє не викликає сумнівів навіть у академічних скептиків, не бентежить естетів і логіків. Житіє Сергія Радонезького надихає всіх вірних, всіх починаючих і процвітаючих у чесноті християн, оскільки Авва Сергій явив усім нам — чадам Православної Церкви — приклад доброго і світлоносного життя.

Всі ми сьогодні переживаємо депресивні, воістину — смутні дні. Наша рідна земля рветься на частини від ідеологій і від розгулу фантазії супротивників Церкви Христової. Уніати насмілюються казати, що наша Свята Церква і зовсім не має в собі Духа Святого! Та що там уніати? На тлі політики багато освічених — на перший погляд — людей заявляють богохульні екклезеологічні небилиці на адресу Церкви, знову ж — не розуміючи, що в Церкві живе і діє Святий Дух, що керує Церквою Христос!.. І ось — як розрада і прохолода для всіх нас, боголюбивих православних християн — день пам'яті преподобного отця нашого Сергія!

Скільки тепла і радості від його образу — стільки ж щасливих вигуків у цей день лунає по всіх храмах і монастирях нашої великої Батьківщини, а що вже казати про Росію, де в Троїце-Сергієвій Лаврі спочивають славні мощі подвижника! — там сьогодні велике свято!

В мінеї, в текстах служби цього свята, часто зустрічається фраза «Днесь светло красуется славнейший град Москва». Здавалося б — сьогодні для нас навіть така радість Москви (про святе) стає збентеженням і причиною для дискусій. Але будьмо мудрими! Господь освятив Русь саме завдяки преподобному Сергію. Господь освятив Москву і Загорськ через Сергія так само, як і Київ — завдяки нашим любимим преподобним Печерським. І кожна земля має право на цю радість!

Торкнемося житія святого. Виділимо важливі для нас моменти для того, щоб збагатитися духовно в цей святий день.

Один з важливих моментів в самому початку житія — це допомога Ангела у навчанні молодого хлопчика Варфоломія, як звали майбутнього ігумена Сергія у миру: «Одного разу батько послав Варфоломія за кіньми в поле. По дорозі він зустрів посланого Богом Ангела в чернечому образі: стояв старець під дубом серед поля і здійснював молитву. Варфоломій наблизився до нього і, преклонившись, став чекати закінчення молитви старця. Той благословив юнака, поцілував і спитав, чого він бажає. Варфоломій відповів: "Всією душею я бажаю навчитися грамоті, Отче святий, помолись за мене Богу, щоб Він допоміг мені пізнати грамоту". Інок виконав прохання Варфоломія, підніс свою молитву до Бога і, благословляючи дитину, сказав йому: "Відтепер Бог дає тобі, дитя моє, зрозуміти грамоту, ти перевищиш своїх братів і ровесників". При цьому старець дістав посудину і дав Варфоломію частку просфори: "Візьми, дитино, та з'їж, — сказав він. — Це дається тобі знамення благодаті Божої і для розуміння Святого Письма". Старець хотів піти, але Варфоломій просив його відвідати будинок батьків. Батьки з честю зустріли гостя і запропонували частування. Старець відповів, що насамперед слід скуштувати їжі духовної, і велів сину читати Псалтир. Варфоломій став стрімко читати, і батьки здивувалися зміні, що  сталася з сином. Прощаючись, старець пророчо передбачив про преподобного Сергія: "Великий буде ваш син перед Богом і людьми. Він стане обраною обителлю Святого Духа".

З тих пір святий отрок легко читав і розумів зміст книг. З особливою ретельністю він став заглиблюватися у молитву, не пропускаючи жодного Богослужіння»[1]. Воістину — не може бути інакше в Церкві Христовій, де Святий Дух пронизує всіх і вся, так і святі нашої Церкви — обрані судини Святого Духа, люди, які прийняли цей дар і передали її наступним поколінням максимально, наскільки це можливо для нашого сприйняття. Все Святе Писання Нового Завіту говорить нам про те, що Бог нас вибрав, що Він вибрав нас для служіння миру, для проповіді Істини — і це на всі віки!

Наступний момент житія — послух батькам. Всі сьогодні говорять про те, що інститут сім'ї руйнується. Тут є кілька аспектів — і занепад виховання в сім'ї, і аморальне життя батьків, розлучення, лобіювання ЛБГТ в нашій країні і ювенальна юстиція... Чого тільки варті аборти — їх кількість в Україні перевищує показники практично всіх європейських країн. І про який тут послух взагалі йшла б мова? Якщо батьки народили нас — то вже слава Богу... Але нас має навчити життю одна дуже важлива деталь: шанування батьків та виконання їхньої волі реально робить нас щасливими і успішними. Подивимося на преподобного Сергія: він бажав ще у юності піти в монастир, але батьки його просили додивитися і поховати їх з усіма належними порядками, що і виконав їх смиренний син. І чого він досяг? Слава про нього не вмовкала ще при житті, не замовкає і тепер! Він реалізував себе повноцінно і є найяскравішим прикладом щасливої людини. Приймемо до уваги!

Далі звернемо увагу на аскетичну сторону життя Сергія. Його вибір чернецтва не був кар'єрним, не було втечею від труднощів, шуканням комфортного способу життя. Молодий, повний краси і сил юнак, йде в пустелю — в дикий руський ліс, де живе в жахливих умовах, без слави, без нормальної їжі, ліків, без спілкування з ким-небудь. Адже рідний брат його Стефан не витримав і кинув Сергія одного, пішовши до столичного монастиря. Чого вже говорити про бісівські явлення!.. Для нас важливо зрозуміти його міцну любов до Бога і його палкій молитві нам би усім навчитися. Адже цією молитвою Сергій звернув у втечу всіх бісів, переміг всі труднощі і негаразди свого життя.

Ігуменство і зв'язок з Україною: «Преподобний сходив від сили в силу. Поступово він став відомий іншим ченцям, що шукали його керівництва. Преподобний Сергій всіх приймав з любов'ю, і незабаром в маленькій обителі склалося братство з дванадцяти ченців. Їх досвідчений духовний наставник відрізнявся рідкісною працьовитістю. Своїми руками він побудував кілька келій, носив воду, рубав дрова, випікав хліб, шив одяг, готував їжу для братії і покірно виконував інші роботи. Важку працю преподобний Сергій поєднав з молитвою, бдінням і постом. Братія дивувалася, що при такому суворому подвизі здоров'я їхнього наставника не тільки не погіршувалось, але ще більше зміцнювалося. Не без клопіт ченці вмолили преподобного Сергія прийняти ігуменство над обителлю. В 1354 році єпископ Волинський Афанасій посвятив преподобного на ієромонаха і звів у сан ігумена. Як і раніше в обителі суворо виконувався чернечий послух.

Із збільшенням монастиря росли і його потреби. Нерідко ченці харчувалися убогою їжею, але за молитвами преподобного Сергія невідомі люди приносили все необхідне». — Виділимо для нас радісний момент: преподобний Сергій був посвячений українським єпископом у священицький сан. Чи це не привід для нас ще більше просити його святих молитов за нашу Українську землю і її стражденний народ? Скажімо також і про смиренне игуменство Сергія, чому теж потрібно радіти нам, бачачи такий світлий приклад ченця і керівника. Як сьогодні рідко нам вдається знайти живий приклад такого поєднання серед сучасників! Будемо ж молитися всі: і начальники і підначальні — Сергію, щоб всім нам допоміг гармонійно і полюбовно співпрацювати і жити, будуючи і створюючи нашу Україну.

Константинополь визнав святість житія Сергієва: «Слава про подвиги преподобного Сергія стала відома у Константинополі, і Патріарх Філофей надіслав Преподобному хрест, параман і схиму, в благословення на нові подвиги, і Благословенну грамоту. І радив обранцеві Божому влаштувати чернецький монастир». В світлі пост-Соборних подій, коли пройшов «холодок» в Церковному середовищі, нам особливо треба просити заступництва святого Сергія за нашу Церкву і його молитов про нинішнього Константинопольського Патріарха — наступника Філофея, який шанував святість подвижника руського.

Відмова від єпископства: «Тісні узи духовної дружби і братської любові пов'язували преподобного Сергія зі святителем Київським і всієї Русі Алексієм. Святитель на схилі років закликав до себе преподобного і просив прийняти Руську митрополію, але блаженний Сергій по смиренню відмовився від первосвятительства»[2]. От би пан Денисенко згадав про смирення преподобного...

Коротко згадаємо про участь Сергія в політичному житті Руської землі. На тлі заяв уніата Гузара не можна не згадати про те, що саме втручання преподобного Сергія в політику того часу врятувала Русь від дроблення. Князі вели міжусобиці, страждали прості люди, страждала і держава, в якій не було єдності. Преподобний примиряв князів, а також підтримував Князя Димитрія, який зміг консолідувати державу та відновити в ній гармонію. А ще преподобний Сергій (молитвою і благословенням) і Князь Димитрій (в бою) перемогли татар, позбавивши Русь від їх ярма. В особі преподобного Сергія бачимо, що Церква повинна впливати на політику своєї Батьківщини (а не навпаки). Церква повинна вносити світло туди, де помножився гріх, де заблукали і помилилися! І Церква, яку водить Дух Святий, завжди ефективно допомагала і допомагає світу у вирішенні будь-яких політичних криз, чого не скажеш про уніатів, які несуть тільки агресію...

Повертаючись до житія, згадаємо прекрасне диво: «За ангельське життя преподобний Сергій удостоївся від Бога небесного бачення. Одного разу вночі авва Сергій читав правило перед іконою Пресвятої Богородиці. Закінчивши читання канону Божої Матері, він присів відпочити, але раптом сказав своєму учневі, преподобному Михею, що на них чекає чудове відвідування. Через мить явилася Божа Матір у супроводі святих апостолів Петра та Іоанна Богослова. Від незвичайно яскравого світла преподобний Сергій ліг ниць, але Пресвята Богородиця доторкнулася до нього руками і, благословляючи, обіцяла завжди опікуватися святою обителлю його»[3].

Смерть праведника: «Досягнувши глибокої старості, преподобний, за півроку прозрівши свою кончину, закликав до себе братію і благословив на ігуменство досвідченого в духовному житті і слухняності учня, преподобного Никона. В безмовній самоті преподобний преставився Богу 25 вересня 1392 року. Напередодні великий угодник Божий в останній раз закликав братію і звернувся зі словами заповіту: "Прислухайтесь до собе, братіє. Раніше майте страх Божий, чистоту душевну і любов нелицемірну..."»[4]

Згадуючи нелицемірну любов будемо набувати, дорогі друзі, з кожним днем, дотримуючись мудрого слова праведного Сергія! Проваджені любов'ю, звернемо увагу на всіх сьогоднішніх іменинників. Адже велика кількість православних єпископів нашої Церкви і особливо – наш Митрополит Сергій (Генсицький), священики і ченці, і прості братія України (і Росії) носять ім'я великого подвижника Сергія Радонезького! Нехай Боже Благословення буде особливе над ними! Нехай Божа милість та молитовний покров преподобного Сергія особливо перебуває над нашою Церквою і над нашою рідною Україною, яка так потребує молитви і заступництва найвеличнішого і премудрого ігумена Сергія! 

[1] http://days.pravoslavie.ru/Life/life1602.htm

[2] Там же.

[3] Там же.

[4] Там же.

Читайте також