«Пробач» з присмаком лицемірства

Українсько-польський конфлікт, більше відомий, як «Волинська трагедія», або «Волинська різанина», знову дає про себе знати. Нещодавно колишні президенти України Кравчук та Ющенко вкупі з лідерами УПЦ КП та УГКЦ знову вибачались перед Польщею, говорячи про потребу примирення.

Відповідь польської сторони не забарилась і пролунала чітко, без будь-яких двозначностей: поляки відмовляються йти на примирення в питанні трагедії на Волині, оскільки українська сторона, паралельно з вибаченнями, прославляє в Україні людей, які були причетні до кривавих подій тих років.

Мотиви відмови поляків від такого псевдопримирення є цілком зрозумілими, адже це все одно, якби німці вибачались перед євреями за геноцид, паралельно ставлячи на площах міста пам’ятники Гітлеру. Неможливо будувати добросусідські стосунки, реалізуючи маніпуляції спірними питаннями.

Та найбільш прикрим у цій ситуації є те, що подібні речі в українській політиці відбуваються постійно. Привертає до себе увагу і той факт, що все частіше в ці процеси встрявають релігійні організації. Найчастіше, як бачимо, в цьому беруть участь представники УПЦ КП та УГКЦ. Факт активізації цих організацій у подібних напрямках дивує особливо.

Достаменно відомий історичний факт полягає в тому, що українські греко-католики постійно «йшли в ногу» з націоналістичними організаціями. І ОУН, і УПА постійно знаходились під духовною опікою священиків УГКЦ. З появою в Україні «Київського Патріархату», останні частково перебрали ці функції на себе. Найдивніше, що це відбувається й досі.

Та це, як бачимо, зовсім не заважає представникам цих релігійних течій, без жодних мук сумління підписуватись під словами вибачень на адресу поляків. Тільки, чи мають хоча би елементарне моральне право на вибачення ті, хто впродовж історії свого існування принесли стільки лиха для своїх співвітчизників, що знадобиться не одне століття, аби розставити всі крапки над «і»?

До прикладу, греко-католики. Організація, що отримала свої витоки з польсько-католицького середовища, впродовж всієї своєї історії, аж до початку XXI століття, поширювала територіальний вплив шляхом застосування фізичної сили.

Сотні тисяч православних українців постраждали або були закатовані лише через небажання бути частиною унії. На рахунку уніатських «конкістадорів» сотні захоплених та сплюндрованих православних святинь: храмів і монастирів, які більше ніколи не повернуться до своїх витоків. Варто також відзначити той колосальний тиск на українську історію, який сьогодні спостерігається збоку лобістів унії.

Все це – тільки скорочена версія того, якої шкоди завдав греко-католицизм Православ’ю в Україні. Однак, не зважаючи на це, жодного разу ми не чули слів вибачень від греко-католицької сторони на адресу православних українців. Чому? Чому уніати, які причетні до Волинської трагедії, знаходять можливості вибачитись перед поляками, але не бажають бачити злочинів унії, до яких вони й досі залишаються причетними?

Чи не пов’язано це з тим, що перед поляками треба прогинатись в зв’язку з політичною кон’юктурою? Ну а православні… потерплять. Адже якось терпіли з 1596-го року. От і тепер мовчки перенесуть різноманітні «походи на схід», канонізацію Кунцевича та маніпуляції історичною свідомістю українців, в яку твердо хочуть вписати УГКЦ, як благо для всієї України.

Що стосується УПЦ КП, то ця організація за нетривалий період свого існування занурила православне суспільство України в цілковитий хаос, сповнений агресії і непорозумінь. Паралельно з декларуванням бажання подолати церковний розкол, «єхидни» з УПЦ КП захоплюють храми канонічної Церкви, вдаючись до відвертої агресії з застосуванням фізичної сили.

Окрім цього своїми діями «Київський Патріархат» дискредитував себе та Україну на міжнародній арені, оскільки в цивілізованому суспільстві вже давно відвикли від подібного варварства, що в нашій державі тепер в порядку речей. А чи не повинні були б в «Київському Патріархаті» теж подумати щодо вибачення перед своїми співвітчизниками?

Яким же чином, враховуючи вище вказані факти, поляки повинні повірити в щирість вибачень українців? Чи може проблема полягає в тому, хто ці вибачення приносить? Як би там не було, час – добрий лікар, який розставляє все на свої місця. Але не варто доводити до подібних ситуацій, аби не було за що вибачатись наступним поколінням. Декларуючи християнські цінності, навчіться жити по-християнськи не лише щодо поляків, але й до усіх оточуючих.

Читайте також

«Виття на місяць» замість вечірніх молитов чи чому клірики УПЦ йдуть у ПЦУ?

Священник Буковинської єпархії УПЦ Василь Левченко нещодавно пішов до ПЦУ. Чим же керувалася ця людина, ухвалюючи таке рішення?

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?

Одкровення Лотиша та психологія Іуди

Єдиний із братії Києво-Печерської лаври, хто зрадив Церкву, Авраамій Лотиш дав інтерв'ю каналу «Прямий». Психологія Іуди простежується дуже чітко.