Як підготуватися до старості?

На старт, увага, руш! Так починається не тільки змагання на біговій доріжці, так починається життя кожного з нас. Чому це порівняння доцільне? Тому що на сімейному СТАРТІ подружжя бажає народити дитину, в полі УВАГИ перебуває родина, очікуючи початку нового життя, та у РУХ відправляється нове життя, підкорюючи нові висоти незнайомого світу. Життя, що триває не так довго, як нам цього хочеться, що зустрічає не тільки подарунками та квітами радості, але й випробуваннями та життєвими іспитами, які будуть супроводжувати нас аж до фінішної стрічки.

У когось випробувань менше, у когось більше, але суть та зміст проходження цих життєвих іспитів не тільки в тому, щоб їх перенести, але й в тому, щоб передати життєву мудрість наступним поколінням у вмінні проходження бар’єрів зрілості.

“Роки днів наших – сімдесят років, а при кращому здоров'ї – вісімдесят років; і найкраща пора їх – праця і хвороби, тому що проходять швидко, і ми відходимо”. (Пс. 89, 10).

Всього 70-80 років, і за цей короткий відрізок часу ми маємо залишити хоча б маленький слід у великому мінливому світі. Тому люди будують будинки, створюють витвори мистецтва, засновують приватні справи, підкорюють спортивний олімп перемогами та рекордами, але усе це об’єднує єдине – усі вони тимчасові. І власне, людина залишається невдоволеною, навіть тоді, коли завойовує увагу всього світу своїми досягненнями. Стоячи перед порогом вічності будь-які, навіть всесвітні досягнення, виглядають нічим. Тому що перед нами відкривається безодня, яку не можна зміряти часом та простором, перед нами абсолют, що чекає звіту нашого життя не в матеріальних мірках, а в духовному вдосконаленні своєї душі.

Звичайно ж справа рук людських не залишається не помітною, та ніхто не хоче принизити заслуг людини у земному житті. Усі таланти, що розвивають люди та використовують у життєвому шляху, мають одного Творця. Тому питання розвитку людини у будь-яких сферах завжди вітається. І навіть Господь, розповідаючи притчу про таланти, чітко зауважує про те, що у майбутньому доведеться дати відповідь за використання або «закопування в землю» тих чи інших можливостей.

Головним критерієм Божої людини є єднання у гармонійному спрямуванні, як життєвих, так і духовних талантів. Якщо ж дивитися на наш швидкоплинний світ, то людину завжди хочуть поставити перед вибором: духовне або тілесне. І відповідь часто призводить до того, що духовним має займатись та людина, яка на це вчилась – священик або єпископ хай молиться, а я буду працювати – у нього є свої обов’язки перед престолом, а в мене є свої – перед родиною.

Такі твердження не витримують ніякої критики, споглядаючи на сучасне священицьке життя, у якому має бути місце не тільки престолу, але й родині, господарству, земельній ділянці на кілька гектарів і всьому іншому, що у наш час зветься тільки мирською суєтою. А якщо гармонія єднання мирського та духовного є у священиків, то і в мирян вона має бути теж.

Але і тут не все так просто, бо найголовніша теорія швидкоплинного світу є такою: «коли вийдемо на пенсію, тоді і будемо думати про духовне». Чи витримує ця, так звана теорія, критику з духовної точки зору, – напевно, що ні. Не ясно тільки одне: як людина, при своєму віці може бути впевненою у тому, скільки вона проживе, чи буде вона у доброму здоров’ї та ясному розумі, щоб здійснити крок на зустріч духовності, та чи вистачить часу, після виходу на заслужений відпочинок, щоб отримати не тільки пенсійні виплати, але й час на спасіння власної душі?

«По правді, по правді кажу Я тобі: Коли був ти молодший, то ти сам підперізувався, і ходив, куди ти бажав. А коли постарієш, свої руки простягнеш, і інший тебе підпереже, і поведе, куди не захочеш… А це Він сказав, щоб зазначити, якою то смертю той Бога прославить. Сказавши таке, Він говорить йому: Іди за Мною!» (Від Івана 21:18,19). Звичайно, ми пам’ятаємо ці слова Спасителя, сказані апостолу Петрові, щоб вказати, якою смертю він прославить Господа. Але чи немає у цих словах ще одного змісту, який вказує, що у житті людини настане такий період, який називається періодом немочі та старості. Звісно, у всіх він проходить по-різному. І якщо одні люди зберігають здоров’я, ясний розум та гаряче серце до самого кінця, то іншим може пощастити набагато менше, і тут випливає питання: хто ж нас буде вести не тільки мирськими потребами, але й по духовними? Як було сказано раніше, стоячи перед вічністю людина починає більше розуміти, що ж стоїть на першому місці у сенсі життєвого буття. Але чи можуть зрозуміти це наші діти, які черпали усі принципи, мораль та чесноти саме з нашого життєвого прикладу? Якщо ми ставили спасіння своєї душі у плани «після сімдесяти», то де гарантія, що вони так думати не будуть?

І тоді, коли відчуття вічності ставатиме все дужчим із кожним днем, годиною та секундою, чи знайдеться біля нас людина, яка нагадає слова молитви, дасть попити святої води з просфорою, завезе нас до Храму або прикличе до ліжка священика, який у цей час покине усі справи, господарство, залишить на знайомих своїх дітей для того, щоб швидко прибігши у дім, відпустити усі гріхи та дати спожити Те, що єднає нас зі Спасителем – Його пречисте Тіло та Кров?

Тому, відповідаючи на питання – як підготуватися до старості, ми маємо усвідомити, що старість – це не тільки мудрість та пенсійне посвідчення. Старість – це обрій вічності, що чітко показує перед нами усе життя, з його перемогами та поразками, пріоритетами та досвідом не тільки у життєвій мудрості, але й в духовній зрілості. Вона чітко нам говорить, що усе життя людина має готуватись не до старості, а до вічності, до зустрічі з Тим, Кому і належить наша безсмертна душа, Тому, Хто пролив за неї Свою Кров, будучи на Хресті. Починати треба уже, тому що кожна секунда життя робить нас не тільки старшими, а ближчими до відповіді за усі дорогоцінні секунди. І будучи главами сім’ї, які побудували будиночок, розбудували господарства та народили діточок, думаймо за те, як збудувати Царство Небесне не тільки у нашій душі, але й у душах усього нашого роду.

Читайте також