Пасхальне послання Предстоятеля УПЦ Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія


Христос Воскрес!

Усіх Вас, всечесні архіпастирі і пастирі, боголюбиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри — улюблені чада нашої Святої Української Православної Церкви, сердечно поздоровляю з найбільшим нашим християнським святом — зі святом Світлого Воскресіння Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа.

Воскресіння Христове стало тріумфом, що завершив спасительний подвиг утіленого Сина Божого. У Воскресінні Христовому звершилося те, заради чого прийшов на землю Бог: спустошене пекло і відібрана влада у диявола і сила у смерті. У Воскресінні Христовому для людини відкрилися двері солодкого і прекрасного Раю, для якого людина була створена Богом, в якому людина колись перебувала, але який людина загубила — через неправду, що людина прийняла в свою душу і яка спотворила внутрішній світ людини, зробила людину неспроможною жити в Раю.

Найщасливішими у Воскресінні Христовому стали наші прабатьки Адам і Єва, бо вони колись особисто вкусили солодощі райського блаженства, а потім загубили його. Скорбота про втрачений Рай, що багато тисячоліть пригнічувала наших Прабатьків, була глибшою і важчою від скорботи всіх земнородних, які бачили загублений Рай тільки очима своєї віри. Тому, хоча у Воскресінні Христовому зраділо і звеселилось усе Боже творіння (Канон Св. Пасхи, п. 9), але неможливо виміряти межі радості наших Прабатьків, які спробували колись райського життя не вірою власного серця, а живим досвідом свого особистого життя.

У ті трагічні дні, коли, після Свого розп’яття руками беззаконних (Діян. 2.23), Спаситель перебував «во гробе плотски, во аде же с душею, яко Бог» (тропар часів Пасхи), важкі думки і почуття наповнили серця тих Послідовників Христових, які були очевидцями того, що звершилось на Голгофі з їх улюбленим Учителем і Господом (Ін. 13.13). Але скоро їх смуток перетворився на радість. Спочатку Ангел сказав жонам-мироносицям, які прийшли до гробу Спасителя: «Ви шукаєте Іісуса розп’ятого? Його немає тут — Він воскрес!» (Мф. 28.5–6). Мироносиці сповістили про це Апостолам, а потім Сам воскреслий Спаситель багато разів з’являвся Своїм Послідовникам і Учням, розмовляв з ними і показував їм«руки і ноги і ребра Свої» (Ін. 20.20) як свідчення того, що страждання і смерть Спасителя на Голгофі завершилися світлим і славним Його Воскресінням.

Звістка про Воскресіння Христове, як світла блискавка, облетіла спочатку Іудею, потім сусідні країни, а після — весь світ. Віра у Христа розп’ятого і Воскреслого давала людям сили перемагати зло і духовно вдосконалюватися. Віра у Воскреслого Христа відкрила людям можливість знайти Істину, ту вічну Божественну Істину, що робила і робить людей вільними і щасливими у повному і справжньому змісті цих слів. Христос подарував людям можливість ще тут, на землі, під час цього короткочасного життя, особисто зустріти Його як вічного Бога, реально прийняти Його в свою душу і насолоджуватися спілкуванням із Ним, як колись Адам насолоджувався спілкуванням із Богом у Раю. Ця таємнича зустріч із Христом у різних людей звершувалася по-різному. Одні зустрічали Христа в юному віці, — як ті діти, котрі колись супроводжували Христа як Переможця смерті і взивали до Нього: «Осанна», коли Він славно входив до Ієрусалима. Другі зустріли Спасителя вже у зрілому віці, як, наприклад, апостоли, жінки-мироносиці та інші учні, які супроводжували Спасителя під час Його земного спасительного служіння. Інші ж, і це переважна більшість людей, зустріли Христа наприкінці свого земного життя, як це було у Симеона Богоприїмця і у благорозумного Розбійника.

А чи відбулася таємнича зустріч із Воскреслим Христом у нас? Чи прийняли ми Христа у своє серце? На це запитання кожен із нас відповісти може тільки сам за себе. Якщо в душі людини палає вогонь любові до Бога і до ближнього, якщо людина в душі своїй примирилася зі своєю совістю, і совість їй ні в чому не докоряє, — це означає, що людина зустріла Христа, і Христос Господь, разом із Небесним Отцем, створив у серці цієї людини для Себе обитель (Ін. 14.23).

А що робити нам, хто ще не удостоївся честі особисто зустріти Христа? Нам треба прикладати більше зусиль і старанності для того, щоб утверджувати своє життя на заповідях Христових. Чим глибше заповіді Христові проникають в життя людини, тим більше шансів у неї особисто зустріти Христа, вмістити Його в своє серце і, в міру своєї моральної чистоти, ще за свого земного життя насолоджуватись благами майбутнього віку.

Чим більше серед нас буде таких людей, котрі через своє благочестиве життя удостоїлись честі особисто зустрітися з Христом, тим більше серед нас буде миротворців, які своїм словом, і навіть просто своєю присутністю, будуть вносити в наше неспокійне і збентежене людське суспільство жадану прохолоду Божественного миру.

Із такими роздумами і почуттями ми зустрічаємо свято Преславного Христового Воскресіння і, смиренно дякуючи своєму Спасителеві за священний дар вічного життя, молимось, щоб Спаситель наш і Господь Іісус Христос благословив нашу Українську землю і наш народ, щоб Господь умиротворив усіх нас і навчив, як нам об’єднатися навколо Істини, Якою є Сам Христос (Ін. 14.6), щоб ми, об’єднані один із одним союзом Божественної любові, успішно долали труднощі і складнощі, якими наповнене земне життя людини.

Ще раз сердечно поздоровляю усіх Вас, дорогі брати і сестри, зі світлим святом Преславного Христового Воскресіння, з Великим Днем Христової Пасхи. В ім’я цієї великої Перемоги Життя над смертю, обіймімо один одного, простімо один одному і всі разом — єдиними устами і єдиним серцем — заспіваймо священний Гімн переможного Христового Воскресіння: «Христос воскресе из мертвых, смертию смерть поправ, и сущим во гробех живот даровав». Амінь.

Воістину Христос Воскрес!

Смиренний
+ОНУФРІЙ,
Митрополит Київський і всієї України,
Предстоятель Української Православної Церкви

Київська митрополія УПЦ

Читайте також

У всіх спокусах йди в духовне серце, більше нікуди

Сердечна розмова про важливе.

Бідний Лазар: найкращий засіб порятунку від пекла

Недільна проповідь.

Що не досказно у притчі про сіяча

Недільна проповідь.

«У гоніннях ми складаємо іспит нашої віри Христу»

Про мужність гнаного духовенства Черкаської єпархії. Розповідь про долю захопленого храму в містечку Драбові.

Про анафему взагалі та анафему меру Черкас зокрема

Митрополит Черкаський Феодосій проголосив відлучення мера Черкас від Церкви. Очевидно, це не останній такий випадок. Що таке анафема?

Безмозкі люди ближче до Бога, ніж безсердечні

Дух, який живе в нас, завжди тихий і мирний, а егоїзм метушливий, боягузливий і неспокійний. Коли ми знайдемо самі себе, то разом із собою знайдемо Бога.