Історія формування богослужіння Страсного тижня

«З постом завжди слід поєднувати молитву… І молитви звершуються з особливою увагою саме під час посту, адже тоді душа почуває себе набагато легше, нічим не обтяжується і не пригнічується згубною дією задоволень».

Св. Іоанн Златоуст

Останній тиждень Святого Посту багато в чому є схожим із першим тижнем, але між ними є очевидна та велика різниця. У перший тиждень ми входили, як мандрівники, котрі тільки-но розпочали свій нелегкий шлях, і кожен починав його по-своєму. Поступово, тиждень за тижнем, ми згадували приклади великих аскетів, зразків віри, тих, хто до кінця залишився вірним Христу, відмовився від усього, задля того, щоб бути з Ним у Житті Вічному, та знайшов у Ньому обіцяний спокій. А тепер ми ступаємо на останню сходинку на шляху до зустрічі Воскреслого Спасителя. Страсний тиждень, окрім православної віри, присутній також і в інших християнських традиційних конфесіях: католицизмі та дохалкідонських Церквах. Незважаючи на те, що вся Свята Чотиридесятниця є наслідуванням сорокаденного посту нашого Божественного Спасителя, святом обітованним, Святом зі Свят та Торжеством із Торжеств, є саме Пасха Христова. Але, як ми знаємо, великому святу передувала і велика скорбота – Хресні Страждання Господа. Саме їх Свята Церква і згадує упродовж цього тижня.

Коли ми приходимо на богослужіння Великого Понеділка чи Середи, більшість мирян навіть не здогадується, що за наявною тепер величчю та красою богослужіння стоїть тривалий історичний етап його розвитку. Багато часу зайняло, щоб привести богослужіння Страсного тижня до того вигляду, що ми маємо тепер. На цей тривалий та складний процес упливала ціла низка чинників, як культурних (локальне розташування общини) так і загальнополітичних (у Візантії, – а Православна віра прийшла на територію Київської Русі саме звідти, – велику роль у богослужінні відігравав імператор, тому багато молитов, що збереглися досі, підносилися саме за нього). Багато чого в богослужінні Страсного тижня з’явилося відносно "нещодавно", багато чого вже немає. Тому, безумовно, важливо коротко оглянути цю дивовижну та цікаву сторінку історії й практики нашого богослужіння. А значне ідейне навантаження молитов, піснеспівів та ходу самої служби лише зайвий раз підігріє нашу зацікавленість історією та практикою служби, на якій згадуються великі та спасительні Страждання Господа Бога та Спаса нашого Іісуса Христа.      

Страстний тиждень також зветься Великим. Таке найменування закріпилося за ним ще з часів ранньої Церкви, як зазначає це у своєму «Толковом Типиконе» М. М. Скабалланович. Піст (у його зовнішній стороні) посилювався ще більше. Якщо ми заглянемо до апостольських настанов, то побачимо, що в понеділок, вівторок, середу та четвер ідеться про вживання лише хліба солі та овочів. У п’ятницю та суботу там указана повна відмова від їжі. Один із ранніх отців Святої Церкви та активний борець із аріанством Єпіфаній Кіпрський, говорячи про піст у останню седмицю Чотиридесятниці, пише, що «віруючі дотримуються повного сухоядіння, тобто вживають хліб, сіль та воду і то, тільки під вечір. Є такі, що подовжують відмову від їжі до 2, 3 та 4-х днів. А є люди, які упродовж усього тижня, аж до співу півнів, не вживають взагалі їжі, до самої Пасхи». Саме в цей період можна сказати, що піст набуває характеру,  властивого йому в часи Старого Завіту. Старогрецьке слово «νηστεια», що ми зустрічаємо на сторінках Нового Заповіту, буквально, означає повне неприйняття їжі. І досі в юдейських общинах піст (що триває лише кілька днів) являє собою повну відмову від їжі впродовж доби.  В той же час, ми не оминаємо і великого значення посту для душі людини, та про це ми поговоримо нижче.

В усі дні Страстної седмиці богослужіння розпочиналось о 15-й годині дня. В. Алімов у своєму дослідженні, спираючись на Сільвію Аквітанку, пише, що після святкового богослужіння Входу Господнього до Єрусалиму, перед самим відпустом, архідиякон виходив на солею та голосно повідомляв час, коли мало розпочинатись богослужіння впродовж усього наступного тижня. Хоча, за своєю суттю, богослужіння розпочиналося за дві години до вказаного часу, адже о 13-й годині єпископ та миряни прибували до Єлеонського храму, де перебували у молитві, співали гімни та антифони, а також читали псалми. За годину до початку служби вони прямують до місця, з якого Господь наш Іісус Христос вознісся на небо, та промовляли: «Благословенним є той, хто йде в ім’я Господнє». У Єрусалимській Церкві, як у найдавнішій, богослужіння мало відтінок особливого торжества, і, в той же час, у церкві панувала атмосфера благодатної скорботи та каяття. Служби перших трьох днів (Великий Понеділок, Вівторок та Середа) тривали, в середньому, 5 годин. Окрім звичайних читань, піснеспівів, антифонів та молитов відбувалася вечірня, після якої служилася особлива молитовна служба – так звана літанія (вівторок та середа), котра, в наші дні, переважно, має місце в богослужбовому крузі Римо-Католицької Церкви. Головним моментом такої літанії було читання Святого Євангелія. У Велику Середу на Євангельському читанні згадувалася зрада Іуди. Професор Скабалланович зазначає, що в церкві під час цього читання народ ридав та гірко зітхав, що, власне, відображує Східну (семітську) особливість християнського богослужіння в ранній Церкві. В дохалкідонських Церквах і дотепер богослужіння від Часів до Божественної літургії супроводжується емоційними реакціями, танцями, плесканням у долоні та ін.

Що ж стосується Великого Четверга, то він різко виділяється на фоні трьох минулих днів. Справа в тому, що цей день має відверто святковий характер. Саме йому відводиться 40-е правило Лаодікійського собору, де сказано наступне: «У Чотиридесятницю не слід позбавляти [посту] четвер і тим знеславлювати всю Чотиридесятницю, але слід постити у всю [Чотиридесятницю] і задовольнятись сухоядінням». Це наводить нас на думку, що до соборного рішення, можливо, була практика відмови від сухоядіння (через святковий характер дня). Наслідуючи Спасителя, Літургію в цей день було прийнято звершувати надвечір. У блаженного Августина можна знайти доводі цікаві відомості щодо літургічної практики цього дня: він пише, що у Великий Четвер Божественну Літургію могли звершувати двічі – вранці, щоб можна було поснідати, і ввечері. Було й так, що Літургію було дозволено звершувати тільки ввечері. На цьому тлі доцільним буде відзначити, що правила Карфагенського собору дозволяють звершення ­Літургії після прийняття їжі. Аналогічна практика мала місце і в Єрусалимській Церкві. Як зазначає професор Скабалланович, механізм відправлення такої Літургії був доволі складним. Цікаво, що впродовж усього богослужіння як люди, так і священнослужителі, перебували у постійному русі, переходячи з одного місця в інше. Служба була доволі тривалою. Внаслідок постійних переходів та тривалих служб, вірні були доволі знесиленими, бо сказано, що вони «сходили з Гетсиманії повільно». Під час читання Євангелія народ гірко зітхав та плакав. Коли прочитувалося місце в Святому Євангелії з описом приведення Христа до Пілата, єпископ відпускав народ до другої години. Чин страждань, очевидно, вперше з’явився саме в Єрусалимській Церкві.

Великий Четвер також пов'язаний з кінцем процесу «оглашення», адже саме цього дня було прийнято розповідати Символ Віри: люди, що готувалися до святого Хрещення, відповідали на питання єпископа або пресвітера. Така практика мала місце лише в Східній Церкві. Блаженний Августин згадує, що у Західній Церкві закінчення цього періоду відбувалося у Велику Суботу. Сам механізм на заході був аналогічний своєму східному варіанту.

День Великої П’ятниці був і залишається днем найбільш суворого посту в усьому річному колі богослужінь Святої Православної Церкви. Цей день заведено проводити у повному пості та каятті, згадуючи рятівні страждання та жертву, яку Господь Наш приніс на Хресті. Аналогічна практика має місце зараз і у Католицькій Церкві. Папа Інокентій I (402–417 г.) каже: «Відомо, що Апостоли в ці два дні були у скорботі і переховувалися через страх від юдеїв, і без сумніву, в ці дні вони постили. А тому передання Церкви вимагає в цей день не звершувати Таїнств узагалі». Літургію не служили і в Єрусалимській Церкві. Спираючись на М. Н. Скабаллановича, наведемо опис богослужіння в Єрусалимі у Велику П’ятницю: спочатку люди приходили на поклоніння Хресту Спасителя, який було знайдено за часів імператора Костянтина, а також цілування Чесного Хреста. Це відбувалось із другої до шостої години (за місцевим часом). Далі відбувалася служба, що була дуже схожою на царські часи. Вона тривала біля трьох годин. Далі починалася вечірня. Можна сказати, що день, у літургічному його сенсі, проходив таким же чином, як і попередня ніч.

Історія богослужіння Великої Суботи не поступається своєю насиченістю решті днів Страсного тижня. Незважаючи на те, що у Велику П’ятницю вірні згадують рятівні Страждання Господні, в деяких моментах піст Великої Суботи ще більш суворий, аніж піст Великої П’ятниці. Ризикнемо співставити піст Великої Суботи з Петровим постом. Справа в тому, що аргументація як першого, так і другого, доволі схожа. Петрівський піст первісно був задуманий, як піст, призначений тим вірянам, хто, з певних причин, не міг тримати увесь Великий піст. Особливо суворий піст Великої Суботи аргументувався тим, що люди, які не змогли утримуватись від їжі в Страсну П’ятницю або в Четвер, повинні були утримуватися від неї хоча б напередодні Святої Пасхи – у суботу. В цей день звершувалося Таїнство Хрещення людей, котрі готувалися до цього впродовж усієї Чотиридесятниці. Богослужіння в цей день, історично, не мало рис святкового, таким чином, не порушувалася атмосфера суворого посту. Всенічна напередодні була необов’язковою. Служився третій і шостий час, дев’ятий опускався і Літургію не служили, як пише про це Скабалланович, спираючись на спогади паломниці. У вищезгаданого Папи Римського Іннокентія знаходимо, що в Римській Церкві Літургію в цей день також не служили.

Читайте також