Місце для душі

Господь любить нас будь-яких: хворих, немічних, знедолених. Любить нас такими, якими ми є насправді. Нічого не вимагає вище наших сил, не ображається – усе покриває любов'ю та співчуттям. Він завжди відкриває для нас двері, потрібно тільки постукати в них. Лише наше бажання спасатися та тверда віра у Господа Іісуса Христа свідчать про те, що ми готові вручити наше життя у руки Господа. Саме з цієї хвилини для багатьох і починається шлях до спасіння.

За метушнею повсякденного життя, за нескінченним задоволенням матеріальних потреб, людина забуває, що крім його тіла існує і душа, яка потребує спілкування з Богом. Повноцінне ж спілкування з Богом можливо в першу чергу у храмі.


Існує розхожий стереотип, що в храм ходять тільки в скрутну хвилину і тому люди стримують себе і відвідують храм по великих святах, а то й зовсім один раз на рік – на Великдень. Адже храм – це місце для душі, і відповідно туди потрібно ходити постійно, спілкуватися з Богом, молиться, брати участь у таїнствах. Храм – це найкоротший шлях до спасіння. Спочатку це може бути незрозуміло, але досить почати відвідувати богослужіння і, може бути, допомагати на криласі, як перед людиною відкривається істина про його призначення – необхідність возз'єднання з Богом. І в цей момент він починає розуміти, що храм воістину місце для душі. Адже душа завжди прагне до свого Творця.

Як сказав Архімандрит Кирило (Павлов): «Є Церква зовнішня, і є Церква внутрішня. Зовнішня Церква – це ті, чиї уми звернені до осягнення та засвоєнню церковних постанов та чинопослідування. Внутрішня церква – це ті, чиї серця прагнуть до осягнення Істини у Христі Іісусі, це Царство Божественної Любові та святості у Святому Дусі».

* * *

Ось уже кілька років як Ніна намагалася знайти заспокоєння всередині – у своїй душі. Ставши християнкою з волі випадку, а не на переконання, вона так і не могла до кінця прийняти, що православ'я є спасінням для неї. Одного разу, втомлена від питань, що накопичилися, Ніна побачила сон. Уві сні вона була оточена світлом та теплом. Поруч з нею стояла дівчинка.

– Мама, чому ти так рідко ходиш до Бога? Він же тебе чекає, – з докором та з легким нерозумінням, чому мама так рідко ходить у храм, Надійка вимовляє такі потрібні для Ніни слова.

Дівчинка взяла Нінину руку та повела її у храм, який знаходився через дорогу. Маленька Надя тихенько підійшла та маленькою долонькою обережно доторкнулася до стіни храму. Тепло. Потім дівчинка та мама разом увійшли у храм. У храмі тиша. На лівому свічнику догорала свічка – кимось запалена надія, а може і подяка Богу. Поступово у храм починали сходитися люди на богослужіння. Ніна ніколи не була на Літургії, все для неї було новим та незрозумілим.

– Мама, це твій будинок, тут Боженька так близько до тебе стоїть, як ніде. Ти мені віриш?
– Вірю.
– Ми з тобою ось тут станемо, в сторонці. Ти можеш молитися.
– А як молитися?
– Тобі зараз погано, я знаю. Почни молитися своїми слова, згодом ти будеш знати молитви, а поки молись, як вимагає твоя душа.

Священик почав здійснювати кадіння, об'єднуючи тих, хто молиться, в єдине ціле. Віруючі стали разом читати «Вірую», пізніше «Отче наш» і щось у душі Ніни зародилося, дало паростки впевненості, що вона ще не втрачена для горішнього світу. Прямо зараз вона може цей світ набути у душі. Їй також з іншими захотілося піти до Чаші, але Надійка різко осмикнула Ніну:

– Не можна, ти не готова. Спочатку підготовка, потім сповідь та тільки після благословення священика – прийняття Тіла та Крові Христа.
– А коли і я зможу? – ображено запитала Ніна.
Ласкаво погладивши мамину руку, Надя відповіла:
– Коли ти будеш готова. Все залежить від тебе.

Ніна відчула таку радість, яку не відчувала вже давно. Разом з ангельським співом Ніні здавалося, що і її душа, як і голоси півчих, все вище та вище піднімається до купола храму. Їй здавалося, що вона знайшла те, що так довго шукала.


Наприкінці Літургії Ніна з донькою підійшли до священика для благословення: схилили голову, склали руки долонями вгору, права на ліву, та сказали: «Благослови, отче святий». Весь цей час Надя допомагала та підказувала мамі, як вести себе у храмі.

На порозі храму дівчинка уважно подивилася в очі Ніні та сказала:

– Мама, Бог любить тебе. Не обманюй себе, просто довірся. Він завжди буде поруч з тобою. У Надіних словах було стільки любові та доброти, здавалося, що крім любові, більше у житті нічого немає.
Настав ранок. Ніна прокинулася та усвідомила, що це був сон. Вона заплакала. Не було ні дочки, ні храму через дорогу, але була тільки надія, що нарешті-то вона знає куди йти. Вона побачила можливість дізнатися істину, яку так довго шукала, а також що таке спасіння та Хто є Спасителем.

* * *

Істину можна шукати все життя, але так її і не пізнати, але якщо стати на вірний шлях, то у кінці життя істина стане нагородою за всю працю. Мета життя людини – у Богопізнанні. Як сказав професор богослов'я А.І. Осіпов: «Сенс життя в залученні до Бога. Бог є мета, і біда, коли ми мету перетворюємо в засіб». Якщо ми не почнемо молитися, не будемо відчувати душею потребу ходити у храм, не будемо любити Бога, себе та людей, то все, що нас оточує, стане тільки бутафорією, і ніякого формування та розвитку нашої душі не відбудеться.

Читайте також

Що я маю зробити, або яким стати

Недільна проповідь неділі дванадцятої після П'ятидесятниці.

Іоанн Предтеча загинув через свою нетактовність

11 вересня – день пам'яті Іоанна Хрестителя, пророка і Предтечі Господнього.

Вміти прощати – головна умова спасіння

Недільна проповідь в одинадцяту Неділю після П'ятидесятниці.

Віддання Успіння як нагадування про нашу смерть

Слово про пам'ять смертну.

Людина зовсім не «homo sapiens»

Проповідь до дня Божого творіння.

Про стиглість душі Божої Матері

Свято Успіння Богородиці дуже земне. Воно сповнене запахом зрілих плодів, теплом уже майже осіннього сонця і, звичайно ж, благодаттю любові Цариці Небесної. Це Її День народження.