Альтернативна «правда» від УПЦ КП

23 грудня 2015 року на офіційному сайті «Київського патріархату» було опубліковано відкритий лист керманича Рівненської єпархії УПЦ КП Іларіона до Президента України. У цьому зверненні представник «Київського патріархату» висловлює доволі неординарний погляд на події, які відбулись 18 грудня в селі Птича.



Немає сенсу вдаватись у подробиці політичних кліше, які є цілком типовими для заяв представників УПЦ КП, але хотілось би вказати на ті неправдиві тези, які висвітлено в цьому листі.

В першу чергу варто вдатись до ліричного вступу, в якому зазначається, що «…в нашому Волинському регіоні, очільники УПЦ МП побоюються втратити і решту пастви та парафій, а тому вдаються до різних методів розпалення ворожнечі, інформаційного, силового та юридичного тиску на громади, розповсюджують неправду про нібито «захоплення храмів Київським Патріархатом».

До відома читаючих та самого очільника Рівненської єпархії УПЦ КП, протягом двох останніх років на теренах Рівненської і Волинської областей єпархіями Української Православної Церкви було освячено близько 40 храмів, і це, враховуючи шалений тиск на УПЦ в регіоні. На теперішній час кількість парафій, а відтак і віруючих, в єпархіях УПЦ на Волині є вдвічі більшою, ніж в єпархіях «Київського патріархату». Тому говорити про «решту пастви та парафій», у випадку коли за останніх 2 роки «Київський патріархат» спромігся захопити до 20-ти храмів УПЦ, навряд чи доречно. Запитання у відповідь – скільки храмів за останніх 2 роки «Київський патріархат» освятив на Волині?

Щодо різних методів розпалення ворожнечі та «нібито «захоплення храмів Київським Патріархатом» варто зауважити, що всі події міжконфесійного плану, які відбулись на Волині за останніх 2 роки, свідчать лише про одне: УПЦ КП – організація, яка регулярно порушує закони України, ставлячи в ніщо рішення українських судів та зауваження представників правозахисних організацій ЄС, в тому числі й ОБСЄ.

Навряд чи очільник Рівненської єпархії «Київського патріархату» зможе пояснити, чому представники його релігійної конфесії відмовляються виконувати рішення судів про право власності на спірні храми саме релігійних громад УПЦ. Думається, саме тому в зверненні останнього до Президента України так багато популізму і так мало фактів. І як тоді можна пояснити ті масові побоїща на церковних подвір’ях, одне з яких нам довелось побачити в Птичі?

«Цим користується влада Російської Федерації, яка через вплив на УПЦ Московського Патріархату прагне нагнітання суспільного напруження. Даний сценарій передбачає свідоме провокування національно орієнтованої української спільноти до радикальних дій стосовно УПЦ МП, що дозволяє антиукраїнським ЗМІ та прокремлівським політикам говорити про якісь нібито утиски на релігійному ґрунті, дискримінацію за конфесійною ознакою, переслідування українською владою «канонічної церкви», – свідчить архієпископ Іларіон.

Хотілось би розібрати цю заяву очільника Рівненської єпархії УПЦ КП на прикладі відомого всім конфлікту в селі Птича, який власне і змусив «Київський патріархат» до подібних, м’яко кажучи, невдалих виправдань. Отже, перше захоплення прихильниками УПЦ КП храму в Птичі відбулось в грудні 2014 року. Протягом 2015 року, не враховуючи попередні домовленості, прихильники УПЦ КП 4 рази захоплювали храм в Птичі, незважаючи на неодноразові попередження з боку правоохоронних органів.

Кілька разів за 2015 рік прихильники УПЦ КП приходили пікетувати Рівненську обласну адміністрацію та Дубенську районну раду з вимогою, аби храм, всупереч рішенням судів, було передано їм.

Протягом року віруючі УПЦ перебувають під постійними погрозами, моральним приниженням, цькуванням та знущанням. Все це – справа рук «єдиновірців» з УПЦ КП.

Прихильники УПЦ КП відмовились виконувати рішення Київського апеляційного суду від 2 грудня 2015 року, в якому було вказано, що храм належить громаді УПЦ. Наслідком цього став гучний конфлікт на церковному подвір'ї, який триває до цього дня.

Після цього хочеться запитати – хто ж насправді провокує міжконфесійні конфлікти на Волині? Хто створює картинку для антиукраїнських ЗМІ, схиляючи націоналістично орієнтовану частину суспільства до радикальних дій проти УПЦ? Хто, ставлячи в ніщо рішення усіх судових інстанцій, переходить до вирішення проблем, запускаючи рейдерські схеми? Зрештою, чи є на Волині хоч один храм «Київського патріархату», який було захоплено чи, якщо завгодно, «переведено» в УПЦ подібними агресивними методами?

Наостанок, читаємо наступне: «Засвідчую, що зараз у селі Птича понад 90% парафіян Свято-Успенської громади свідомо і добровільно визначили свою приналежність до УПЦ Київського Патріархату. Неодноразово громада більшості зверталася до громади меншості із проханням почергово звершувати богослужіння у місцевому храмі, що дало б змогу уникати міжконфесійних протистоянь у Птичі».

Дане твердження очільника Рівненської єпархії УПЦ КП чудово спростував заступник голови Відділу зовнішніх церковних зв’язків УПЦ прот. Миколай Данилевич: «Це неправда, бо дані голосування громади села наступні: 406 мешканців за УПЦ КП, і 305 – за УПЦ. А це у процентному співвідношенні – десь 55 % на 45 %, але аж ніяк не 90 %! Окрім того, серед 305 прихильників УПЦ близько 140 чоловік є активними парафіянами, які майже кожну неділю відвідують храм, в той час як серед 400 прихильників УПЦ КП лише близько 40. То де реальна більшість? Думаю, що у відкритих листах Президенту не варто писати такої відвертої неправди».

Підсумовуючи все вищезазначене, залишається лише дивуватись тому, як вміло представники «Київського патріархату» вміють відводити увагу читачів від основних аргументів, про які не було згадано в жодній з публікацій на тему конфлікту у селі Птича. Ніде, наприклад, не сказано, що громада УПЦ кілька разів поспіль доводила своє право на володіння храмом в судовому порядку, що, погодьтесь, вкрай суттєво.

Вочевидь, не все настільки просто в міжконфесійному конфлікті на Волині, як це хотілось би піднести представникам УПЦ КП. Однозначно також і те, що незаангажована людина, яка чітко відрізняє чорне від білого, розуміє, що в ситуації, коли порушуються майнові права, коли відбуваються перешкоди в діяльності юридично зареєстрованих організацій, коли нівелюються будь-які елементарні людські норми, подібну ситуацію навряд чи можна охарактеризувати як нормальну для правової держави.