Війна по іншому дала зрозуміти заповідь любові до ближнього
Віра, любов долають страх та смерть
Бо війна…
Позавчора у вечері дзвонив священник з під Миколаєва. Розмова переривалася- казав, б’ють гради. Розповів, що в селі залишилося із трьох тисяч жителів десь близько шестисот. « До завтра сказали всім виїхати, але якщо хтось з людей залишиться, то і я залишуся»- каже батюшка.
Церковний будинок знищено, каплиця розвалена, в храмі - пошкоджені куполи. Ледь говорив, виснажений, бо цілий день розносив їжу та ліки по хатах. Батюшка дістає з під завалів людей, ховає без домовин, на дверях , накриваючи покривалом. Попросив зателефонувати в п’ятницю до обіду(якщо все буде добре, тобто він буде жити) та домогти з ліками.
Сьогодні набрав- живий, список з ліками скине ввечері. Просив помолитися за Олену, медсестру, дівчину з чужого села робить перев’язки і все можливе й неможливе. Оленка пообіцяла, якщо буде жива, приїде після війни до мене в храм. Ще просив якоїсь їжі..
«В неділю хочу освятити вербу, Страсний тиждень служитиму,» - каже отець. «А Пасху , батюшка, Пасху?» - питаю. «Служитиму, хочу. Нікуди не поїду, бо вони всі мої, не залишу людей, хай що,» - відповів отець.
Віра, любов долають страх та смерть. Святі ніколи не писали своїх повчань лежачи на дивані. Війна по іншому дала зрозуміти заповідь любові до ближнього. Особливо, коли ближній не тільки православний , а й протестант, католик та неважливо хто. Він просто ближній і йому потрібна твоя допомога.
В селі на Західній, дехто сказав не передавати гумдопомогу через священників УПЦ. Совість є? А хто Вам туди її приносить? Про любов мовчу…бо дурне, ні, бо війна, і все оголилося…
