З Богом нічого не страшно!
Не так суттєво чи ви підтримали нас з Батюшкою чи ні, важливо чи ви залишились людяними при цьому.
Слава Богу мої любі підписники!
Вчора, 10 лютого громада нашого с. Годомичі прийняла рішення перейти до церковної установи ПЦУ
Було чимало людей, 175 людей проголосували за перехід, і 28 залишилися вірними канонічній українській православній церкві ( хоча за справжніми підрахунками залишилося 68 осіб, але засоби масової інформації як завжди пишуть те, що їм вигідно).
Насправді я не буду зараз писати, що ви зробити, чи це правильно, чи ні, адже хто хотів дізнатися правду вони її чули, тому, що священник неодноразово пояснював що ваш перехід у структуру, яка невизнанна ще ніякими церквами світу - є помилкою, але це ваше рішення, і хто не бажає чути правду він її не чує.
Хочеться тільки поділитись своїми емоціями, хоча, впевнена що не всі підтримають моєї думки і моїх поглядів але все ж..
20 січня 2019р. було 2 роки як ми приїхали у ваше селище. Сказати, що це було легко, чи важко, це нічого не сказати.
У мої 20 років ми приїхали у чуже село, в якому дуже чекали священника, з дитиною, якій ще не було року. Важко було звикати і до нової місцевості, до людей, які так оманливі, тяжко зрозуміти, кому можна вірити, кому не варто, дуже хотілось і потоваришувати з кимось, і зробити щось для людей, брак спілкування в перший час був нестерпним, але проведений час з вашими дітками, різні заходи, наші пікніки, співанки, виступи, недільні службочки, все це наповнювало життя фарбами. Ще мені дуже пощастило з чоловіком, і ми всіма силами старалися один одного підтримувати щоб все пережити, і звикнути до всього, адже ніхто не змушує ставати священником, і теоретично ми знали на що йдем.
Пройшло 2 роки, і ваше село стало і моїм. Донечка підросла, ми пізнавали людей, багато часу, сил, любові, подій ми пережили саме тут, і це стало частиною нас, наш храм став частиною нашого життя.
Дуже сумно тепер спостерігати на те, що сталося.
Не так суттєво чи ви підтримали нас з Батюшкою чи ні, важливо чи ви залишились людяними при цьому. Коли під час зборів обливати священника брудом та брехнею, чи москалем.
Де правда ваша, якщо з самого початку ви все будуєте на брехні!
Дивно, коли люди, на яких я могла з впевненістю покластись, кого вважаєш рідним для себе, ідуть за натовпом, адже так роблять всі, щоб не виділятися, щоб не бути, не таким як решта. І люди, і друзі, як завжди пізнають в біді!
Священник, який залишився вірним українській православній церкві не може тепер служити в нашому храмі, звичайно на проживання в церковному будинку ми тепер не претендуємо, але в нас залишилось найважливіше, що може бути у православного християнина - це віра в серці!
Я не знаю ще точно, де ми будемо молитися, я не знаю ще, де ми будемо завтра жити, я не знаю, чи ті, хто залишились з нами залишаться до кінця, але я знаю точно, що з Богом нічого не страшно, обов’язково все стане на свої місця, обов’язково все налагодиться, адже все, що трапляється на нашому шляху - робить нас сильними!
Дуже хочеться подякувати Богові за тих людей, які у таку важку ситуацію підтримують нас з Батюшкою і довіряють священнику, який перш за все веде вас до спасіння Божого, і стоять до останнього в своїй вірі.
Терпіння нам всім, сили духовної, і Божої допомоги на нашому шляху!
