Бог – не джин з пляшки
Ніколи не знатимеш наперед, де і як тебе торкнеться Його Рука. Якої миті вирішить зробитися для тебе більш Явним. Більш Відчутним.
Бог – не джин з пляшки. Не вийде викликати Його «по замовленню». Механічно. Коли тобі заманулося.
Він ласкаво посміхається з наших намагань втиснути Його – Неосяжну і Безмежну Всюдисущість – в ті кілька хвилин, які ми приділяємо для молитов. Нерідко формальних.
Його Присутність завжди є і буде Незбагненною і Недослідимою Таїною. Несподіваною. Адже ніколи не знатимеш наперед, де і як тебе торкнеться Його Рука. Якої миті вирішить зробитися для тебе більш Явним. Більш Відчутним.
Очікування часто заважають. Забагато думаєш. Уявляєш, як це буде. На що це буде схоже. І ризикуєш пропустити реальний досвід. Виявитися не налаштованим на нього.
Можеш відвідати найстародавніший храм. Слухати на службі найпрофесійніший хор. Навіть отримати естетичну насолоду. Але Щось відчуєш, тільки якщо на те буде Його Воля.
А буває, читаєш ранкових молитов. В кінці спонтанно припадаєш цілунком до промовленого слова. Прихиляєш голову до сторінок молитовника. І відчуваєш Дотик Люблячої Долоні.
Перед очима постає один зимовий день. Коридор храму. Де службові приміщення. Запах ладану. Чекаєш, доки відчинять.
З тобою дівчинка. Чудова. З непростою історією. Зросла без материнської любові та турботи. Його Волею позбавлена лукавства. Невоцерковлена.
Помічає ікону Пресвятої Богородиці із Немовлям на руках. Підходить, не відриваючи погляду ані на мить.
І припадає до неї. Горнеться. Тулиться до Небесної Матері. Чекаючи захисту та ласки. Відчуваючи, що Та не відштовхне.
Стоїш – не сила поворухнутися. Через якийсь час помічаєш, що на твоїх очах сльози. Намагаєшся впоратися з почуттями. Та марно. Побачена тобою щирість щось назавжди змінює в тобі...
Благословенного всім нам дня!
Цілую, обіймаю )
© Катерина Когут
Ілюстрація – картина Олега Шупляка «Під покровом»
