Все християнське у Софії помалу відходить у забуття
При вході у Святу Софію перше, що кинулося в очі, – навмисно зіпсовані хресні знамена на головних дверях храму.
Записка друга: перше знайомство зі Стамбулом
Перебуваючи у Стамбулі, наш гід регулярно закидав нам розповіді про те, що Іслам настільки толерантний до Християнства, що мусульмани навіть шанують Іісуса Христа, як пророка Іссу, а Богородицю, як Його Матір – Міріам. Все це звучало б доволі привабливо, якби не одна проблема – наявність християнських храмів у самому Стамбулі.
Населення Стамбулу – 20 млн осіб. Кількість мечетей – 3 500. Кількість діючих християнських (не лише православних) храмів ± 30. Більшість існуючих храмів на території Стамбулу або закрито і занедбано, або перетворено у мечеті, або використовуються за іншими потребами, наприклад, як концертні холи (храм святої Ірини).
Першим храмом, який ми відвідали у Стамбулі, був монастир Хора. Повна його назва – ἡ Ἐκκλησία του Ἅγιου Σωτῆρος ἐν τῃ Χώρᾳ, або ж Храм Христа Спасителя у полях. Він, звичайно ж, є недіючим. Проте цінність цього храму не лише в тому, що це одна з найбільш збережених культових будівель Візантійської доби. У Хора найкраще збереглись мозаїки, репродукції яких сьогодні можна побачити багато де в світі, навіть у рекламних буклетах, журналах, тощо.
Сам по собі цей храм було би надзвичайно складно знайти людині, яка не знає міста. В першу чергу тому, що він знаходиться поміж житлових будинків і кафе, а по друге – його повністю (фактично – з головою) загороджено, вочевидь, під приводом реставрації. Хоча сама по собі загорожа ця дуже цікава. Над входом у храм висить величезний турецький прапор, який немов би каже: «Пам’ятайте, любителі Візантії, – імперії більше немає! Тепер ви у Туреччині». Увійшовши у середину храму, вже при вході паломники знову почули знайоме «Ноу! Ноу!»
Наступним місцем нашої зупинки стала найвідоміша святиня Візантійської імперії – храм Святої Софії. Турки називають його Айя Софія. Цікаво, що у Стамбулі є кілька мечетей, які дуже схожі на Святу Софію. А оскільки ззовні ніщо не вказувало на те, що Софія колись була православним храмом, потрібно бути надзвичайно хорошим знавцем історії Константинополя, щоб відрізнити її, наприклад, від блакитної мечеті, яка стоїть навпроти.
При вході у Святу Софію перше, що кинулося в очі, – навмисно зіпсовані хресні знамена на головних дверях храму. Тобто, якщо по ідеї забудовників на дверях храму були розміщені типові чотириконечні хрести «┼», то тепер там зображено стрілки вгору «↑». Про те, що у Софії знищено величезні площі православних ікон, можна і не розповідати, адже ця проблема притаманна усім без вийнятку храмам, які перетворено у музеї чи мечеті. Дещо звісно залишилось, але виключно у якості пам'ятки візантійського мистецтва. Хреститись перед цими іконами, як і скрізь, було заборонено.
Під куполом Святої Софії великими літерами написано сури з Корану. Як сказав наш гід, на всіх них йдеться про пророка Іссу. Величезні паруси, які тримають купол Софії, прикрашені зображеннями серафимів. Проте їхні обличчя знищено і замінено на зірки. Справа у тім, що мусульмани не розписують свої мечеті, оскільки в них це заборонено тим же Кораном. А оскільки у турок є постійна претензія на те, щоб таки перетворити Святу Софію у мечеть, все християнське у ній помалу відходить у забуття. Можливо, лише завдяки таким міжнародним організаціям, як Юнеско, вдається хоч якось стримувати турецьку владу від остаточної ісламізації Софії.
Як тепер звучить Свята Софія? Ви не почуєте там грецьких знаменних розспівів бодай у якості інсталяції, не буде і звуків дзвонів... Софія промовляє до відвідувачів добудованими мінаретами, які у визначений час (5 разів на день приблизно по 15 хвилин) виголошують «Аллах акбар!», закликаючи мусульман на намаз.
