Церква живе!
Прекрасний день був сьогодні. Тобто вже вчора.
В першій половині дня – спілкування з гостями в Лаврі, що приїхали на конференцію, присвячену пам`яті священномученика Володимира (Богоявленського). Цікаві зустрічі, цікаві ідеї.
Ввечері – зустріч в Іонівському монастирі з учнем преп. Паїсія Святогорця архімандритом Іринеєм з о. Крит. Три з половиною години тримати аудиторію!
Спочатку виступ (слово чи лекція, як завгодно), а потім дві з половиною години питань і відповідей. Актуальних, живих.
Цікаво, що серед питань, які мені довелося розбирати й сортувати, не було жодного політичного чи такого, яке б стосувалося розколу. На попередніх подібних зустрічах півтора року тому ще зустрічалися такі питання. Всі питання тут стосувалися виключно тем духовного життя, молитви, духовного керівництва. сімейних стосунків. А також всіх цікавила постать преп. Паїсія. Люди хотіли почути про невідомі, неопубліковані сторінки його життя.
О. Іриней давав розлогі, але точні відповіді на різні питання, супроводжуючи їх яскравими історіями і навіть смішними й повчальними історіями.
Було неочікувано багато людей. Буду відвертим: в мене був певний острах чи прийдуть люди? Чи не буде напівпустим зал? Чи люди не обмежаться переглядом трансляції? Сучасні засоби комунікацій настільки комфортні, що розслабляють людей. Але особистого спілкування ці засоби не замінять. І це приємно, що людей прийшло дуже багато. За підрахунками вл. Іони, близько 400 чоловік.
Відео-запис зустрічі незабаром буде викладений на сайті Іонівського монастиря.
Які висновки я роблю?
Люди прагнуть побачити чи почути про святість, про життя у Христі. Люди не хочуть в храмах чути про політику. Люди прагнуть просвітництва, цікавої і живої віри. І ми повинні й зобов’язані давати їм цей хліб насущний – слово Боже і все, що з ним пов’язане. Наш церковний народ намагаються годувати політикою, церковними скандалами. А народ не хаває (вибачте за вульгаризм), відмовляється, голосує ногами.
А ось на такі заходи, як сьогодні (вчора тобто), люди притопали, також проголосували ногами. Точніше, серцями.
Інколи нам, духовенству, десь і приходиться відбиватися від політичних речей, щось сказати, прокоментувати якийсь черговий скандал чи наїзд на Церкву. Це потрібно: пояснити, захистити. Але це не дає особливої радості й відчуття внутрішнього задоволення.
А ось такі заходи надихають, дозволяють пізнати нове або по-іншому поглянути на старе. Такі заходи, як ця конференція і ця зустріч, дозволяють зустрітися й доторкнутися до досвіду інших християн. Це надихає!
Приємно, що в Церкві відбуваються такі заходи. Конференції, зустрічі з цікавими людьми...
Церква живе!
