До погрому все готово: в якому стані зараз православні ЗМІ України?
Вчора українська влада заблокувала всі православні сайти, які висвітлюють життя УПЦ і так чи інакше стосуються церковної тематики. Що за цим стоїть і на що чекати православним християнам?
Ще 16 грудня 2023 року Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України опублікувала розпорядження, згідно з яким в Україні має бути заблоковано низку ресурсів, у тому числі – сайт Спілки православних журналістів. Зроблено це після звернення Служби безпеки України.
І ось відучора в Україні перестали відкриватися сайти, які висвітлюють діяльність Української Православної Церкви, такі як Синодальний інформаційно-просвітницький відділ УПЦ (news.church.ua), СПЖ (spzh.media) та «Православне життя» (pravlife.org), Расколам.нет (raskolam.net).
Етап 1: блокування та розгром СПЖ
Причини, через які ці сайти перестали бути доступними для українців, зазначені не були. Раніше нардеп Артем Дмитрук звертався до СБУ із запитом про те, чому влада закрила СПЖ. Йому відповіли, що СБУ «в рамках покладених завдань» здійснює моніторинг ЗМІ «з метою виявлення загроз нацбезпеці України в інформаційній сфері, а також протидії проведенню проти України спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив конституційного ладу, порушення суверенітету та територіальної цілісності України, загострення суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації». Однак жодних конкретних фактів того, як саме СПЖ «підриває конституційний устрій України» або як «порушує територіальну цілісність» нашої держави, не було надано. Замість надання фактів неправомірної діяльності СПЖ, 12 березня 2024 року силовики просто влаштували погром інформаційного агентства «Спілка православних журналістів», заарештувавши трьох його співробітників і провівши обшуки ще у десятка людей, причетних до роботи СПЖ.
Практично одразу після цього погрому і українські чинні політики, і колишні політики, і деякі політологи в один голос заявили, що ситуація із СПЖ говорить тільки про одне – влада готується забороняти УПЦ і їй не потрібний ніхто, хто може розповісти про це беззаконня світу.
При цьому політолог Костянтин Бондаренко додав, що «Єрмак із товаришами вирішили показати депутатам, що не мають наміру ні торгуватися, ні здаватися – і провели показовий погром серед "Спілки православних журналістів", щоб продемонструвати: так буде з кожним, хто спробує заважати владі займатися зачисткою Церкви – незважаючи на статус депутата чи посвідчення журналіста. Вчорашні обшуки та затримання – це сигнал депутатам: "Ви все ще наполягаєте? Тоді ми йдемо до вас!"».
Це означає, що блокування всіх більш-менш помітних православних ресурсів України говорить лише про одне: наступний крок у вигляді заборони Церкви влада зробить дуже скоро.
Етап 2: Фіналізація підготовки закону про заборону Церкви
Дійсно, за день до блокування православних ресурсів стало відомо, що Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики фіналізував урядовий законопроєкт «Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності в Україні релігійних організацій» (8371).
Наразі цей документ, як вважають у Верховній Раді, готовий до другого читання. Скажімо більше, він готовий до того, щоб за нього проголосували.
Так, не всі депутати хочуть це робити. Багато хто тому, що бояться Бога, деякі тому, що бояться загальнонародного осуду, ще більше тому, що бояться санкцій, які кілька разів обіцяв адвокат УПЦ Роберт Амстердам. І хоча офіційно представники українського політичного істеблішменту говорять про те, що загроза санкціями – нісенітниця, неофіційно – переживають із цього приводу, про що свідчить вимога нардепа Ірини Геращенко накласти санкції на самого Амстердама.
Амстердам заявив, що «ця істерія демонструє, що країна, яка забороняє політичні партії, обмежує незгодні ЗМІ, відкладає вибори і прагне заборонити найбільшу конфесійну церкву країни, втратила здатність розуміти політичну відповідальність», і додав, що «законодавці повинні розуміти , що вони не можуть мовчки руйнувати 1000-річну Церкву».
Але влада вирішила не зупинятися і рухатися далі. Тому що, як сказав Микита Потураєв, «ніхто не зупинить ідею, час якої настав».
Етап 3: блокування всіх, хто може сказати правду
Коли у 1917 році Ленін і його товариші робили революцію, вони розуміли, що одна з перших будівель, яка має бути захоплена – це не імператорський палац, а будівлі пошти, друкарень та видань. Той, хто володіє інформацією, що транслюється в маси, володіє, нехай хоч на якийсь час, цими самими масами.
Приблизно те саме відбувається зараз, коли українська влада блокує православні сайти. Причому йдеться не лише про ті сайти, які дозволяли собі критичні висловлювання на адресу антицерковних діянь влади, а й про ті, які максимально оминали «гострі кути».
Наприклад, сайт Синодального інформаційно-просвітницького відділу намагався максимально дистанціюватися не лише від різких висловлювань, а й від будь-яких публікацій, які мали надто резонансний характер. Погортайте стрічку цього сайту та переконайтеся, що основна частина публікацій – це житія святих, богослужіння Блаженнішого, вітання архієреїв з ювілеями та інформація про допомогу УПЦ воїнам ЗСУ. Інакше кажучи, простий офіціоз. Навіть тоді, коли здавалося б, мовчати не можна, наприклад, коли 12 березня заарештували журналістів СПЖ (колег і соратників тих, хто працює на сайті Інформвідділу УПЦ), ми не побачили жодного слова з цього приводу. Але таке обережне ставлення до подій, що відбуваються в Україні, все одно не врятувало «синодалів».
«Правлайф» у цьому сенсі чимось схожий на «синодалів», у тому сенсі, що інформація там теж була вибірковою, часто такою, щоб «не нагнітати», за винятком кількох публікацій досить критичного характеру.
На цьому тлі виділяється сайт «Расколам.нет», де й публікації новин і аналітика досить критично розглядали процеси, що відбуваються в українському релігійному полі.
Але, що найголовніше: ні сайт Синодального відділу, ні Правлайф, ні Расколам.нет, ні СПЖ ніде, ні в одній статті ніколи не виправдовували російську агресію і не писали нічого, що могло хоча б побічно вказувати на порушення українського законодавства. Тоді чому їх заблокували? Відповідь проста: «ти винуватий тим, що хочеться мені їсти». У перекладі з алегоричного: вороги призначені, і народ потребує «видовища». Тобто УПЦ буде заборонено.
Етап 4: заборона УПЦ
Якщо хтось сподівався на те, що вдасться якось «пропетляти», що влада не наважиться зробити цей «останній» крок, то він дуже помилявся. Блокування православних ресурсів показало: зупинки не буде. Чому саме зараз? Тому що раніше було багато «протиборчих» чинників: брак депутатських голосів, страх перед «західними партнерами», бажання виглядати «краще» в очах цивілізованого світу, який дуже болісно реагує на утиск свободи слова. Але найголовніше в іншому: заборонити Церкву треба якомога ближче до 21 травня. Причина – перебити інформаційну хвилю. Подивіться, що ухвалення закону 8371 буде представлено як «найголовніше досягнення в новітній історії України», як «друге хрещення» та «остаточно прощавай» з Росією.
Той самий Микита Потураєв прямо заявляє, що «коли лобісти Кремля заявляють про те, що через цей закон Україна опиниться без міжнародної допомоги – це блеф».
Ми не лобісти Кремля, тож таких заяв робити не будемо. А ось блеф чи не блеф – побачимо.
Єдине, що ми достеменно знаємо: слова Амстердама про санкції – це не блеф, і заборона Церкви – це не блеф. Тож віруючим УПЦ треба приготуватися до того, щоб жити та молитися «поза законом». Ця ситуація – не нова для Церкви, а нова для нас. Чи зможемо зберегти нашу віру і залишитися християнами – час покаже.
