- Дивись: мені квиток щасливий попався!
- Треба його з'їсти!
- Ну додому приїду зі Святою водою і з'їм!

Стоїмо в черзі на сповідь. До священика підходить стара-престара і глуха-преглуха бабуся. Говорить дуже голосно, думаючи, що тихо. Священик, підлаштовуючись під неї, починає говорити голосно, так що сповідь чути половині парафіян. Тому ми не підслуховували, ми просто почули:

– Сповідайся, матінко!
– Ой, отче, грішна!
– Чим грішна, матінко?
– Ой, отче, всім грішна!
– Так всім – це чим?
– Так всім грішна, отче!
– Ну так гріхи ж які?
– Так, отче, різні!
– Які різні?
– Так всякі!

Священик, розуміючи, що толку не буде, здається:
– Ну добре, усілякі так усілякі. Ще які?
– Так багато, отче... Всім грішна...

Усілякі гріхи бабусі все-таки відпустили.

– А хрещенська вода є у вас?

– Ось вода зі святого джерела.

– Добре, дайте. Тільки мені без газу.

Приходять чоловік із дружиною в церкву, просять щось освятити. До них батюшка вийшов, освятив.

– О, раз ми вже в церкві, можна повінчатися відразу... ну, щоб два рази не ходити?!

– А може вас заодно й відспівати, щоб кілька разів не ходили?

– Святий сину!

– Я – православний священик. Чому ж ви мене святим та ще й сином називаєте?

– Настоятель же старший за вас, я йому кажу «святий отець»

– У нас є ще третій священик, він старший за настоятеля. Він, напевно, по-вашому, «святий дід»?

Принесли дві записки: про здоров'я «всіх, хто тут» і про упокій «всіх, хто там».

На сповіді на запитання священика: «У чому каєтесь?» парафіянин відповів: «Поки що все нормально».