В Шамордіно служить чудовий, вже немолодий батюшка – ієромонах Антоній (Плясов). Був він висвячений давно, ще за радянських часів, в Даниловому монастирі.

Через кілька років почали відроджуватися інші стародавні обителі, братії в них ще не було, і отця Антонія посилали відновлювати ці монастирі. На самому початку чернечого шляху доручили йому, тоді ще зовсім молодому ієромонаху, відновлювати черговий храм. А як його відновиш? – ні грошей, ні будівельних матеріалів – нічого. Звернувся отець Антоній за порадою до отця Димитрія Смирнова.

Після служби присіли вони попити чаю в невеличкій кімнатці при храмі, і отець Димитрій став натхненно ділитися досвідом: як почати відновлювати храм, до кого можна спробувати звернутися за допомогою. У якийсь момент їх бесіди отець Димитрій від надміру почуттів вигукнув:

- Та ти тільки почни – тобі гроші у вікна почнуть кидати!

У цей момент у відкриту кватирку влетіла пачка печива з примотаною до неї гумкою запискою і ... грошима!

Обидва отці роти пороззявляли в повному здивуванні від так швидко виповненого пророцтва. Помовчавши, отець Димитрій все так само натхненно припечатав:

- От бачиш?! Так і полетять тобі гроші прямо в кватирку!

Як виявилося, одна з бабусь з приходу чекала отця Димитрія, щоб власноруч пригостити печивом до чаю і віддати записку для поминання. Не дочекавшись, бойова старенька вирішила діяти і хвацько запустила гостинець прямо у кватирку.

Два отця стоять на службі в стасидіях поруч один з одним. Один випадково притискає рукою рукав ряси іншого.
Перший, висмикуючи рясу:
- Якби не моє смирення...
Другий, помовчавши хвилину:
- Якби не моя лагідність...

Непристойно за чужий рахунок ангелоподобиться.

Один чернець пішов в пустелю, його стали відмовляти:
- А ти знаєш, що тобі доведеться 40 років терпіти голод і холод і інші втрати?!
- Правда ?! От дякую! А то я вже було налаштувався аж 140 років терпіти!

Священик вечеряв в одній благочестивій родині. Після вечері, коли він пішов, дружина сказала чоловікові:

- Я думаю, що він вкрав нашу ложку!

Це турбувало її цілий рік. Через рік священик знову приїхав на вечерю в цю сім'ю, дружина не витримала і запитала священика:

- Ви вкрали нашу ложку?

Священик відповів:

- Ні, я поклав її в вашу Біблію.

.

Реальна історія. На Пасху заходить в іконну лавку жінка.

- Скажіть, а хто на цій іконі?

- Ісус Христос.

- А на цій?

- Ісус Христос.

- А тут хто?

- Так Спаситель це! - не витримує продавець.

- Треба ж! - здивовано вигукує жінка, - А як на Ісуса Христа схожий!

Питання священику: Іноді плачу, коли співає церковний хор. Це нормально?

Відповідь: Нормально. У нас часто хори так співають, що ридати хочеться від жалю і монетку їм подати ...