Владика Симон був тоді архімандритом. Іподиякони завжди забували вимикати світло в його кабінеті. Він написав на папірці: «Йдучи, гасіть світло», і повісив його на дверях з внутрішньої сторони. Прийшовши наступного разу, він побачив замість нього інший папірець з написом: «Люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки; бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло...»(Ін. 3. 19-20).

Чужими гріхами не цікавлюся. Від своїх у шоці.

Не страшно, когда люди сталкиваются лбами. Страшно, когда нимбами...

Головним недоліком одного молодого монаха була неуважність. І ось одного разу старець вирішив послати його до Олександрії:

– Іди до аптекаря Еріста та скажи йому, щоб він дав тобі один фунт пам’яті.

Кілька днів по тому молодий чернець повернувся з порожніми руками.

– Отче, – сказав він, – у аптекаря не залишилося більше пам’яті, але він просив передати, що у нього є для тебе пуд терпіння!

У соборі служать кілька молодих ченців. Служителі люблять колекціонувати способи звернення до священика, коли освячуються на Великдень харчі. Наприклад, є такі:

«Молодий чоловіче, побризкайте нас!», «Хлопчики, на нас не попало!!!», а цьогоріч ми довго не могли розігнутися, коли жінка, перекрикуючи великодній дзвін, видала : «ЗАЙЧИКИ МОЇ, ЩЕ!».

Багато людей помиляються, вважаючи, що в пеклі буде так само весело, як на шляху в пекло.

Протоієрей Олександр Авдюгін: Один відлюдник досяг такої святості, що спокійно жив серед звірів, і вони його не чіпали, годував їх дитинчат, і звірі не завдавали йому шкоди. Коли його побачив один з отців монастиря, він сказав: «Якщо ти хочеш досягти ще більшої досконалості – йди до монастиря і спробуй ужитися зі святими братами».