Церква святкує пам'ять святого благовірного князя Олександра Невського

12 вересня Церква святкує перенесення мощей святого благовірного князя Олександра Невського.

Олександр Невський народився 30 травня 1220 року у місті Переславлі-Заліському. Батько його, Ярослав, у хрещенні Феодор, був молодшим сином Всеволода ІІІ Велике Гніздо.

Старшим сином Всеволода був святий благовірний князь Феодор, який помер у віці 15 років. Святий Олександр був другим сином. Княжий постриг отрока Олександра (обряд посвячення у воїни) звершував у Спасо-Преображенському соборі Переславля святитель Симон, єпископ Суздальський. Від благодатного старця-ієрарха отримав святий Олександр перше благословення на ратне служіння в ім'я Бога.

Починався найважчий час в історії Русі: зі сходу йшли, знищуючи усе своєму шляху, монгольські орди, із заходу насувалися німецькі лицарські полчища, що кощунно називали себе, з благословення римського папи, «хрестоносцями», носіями Хреста Господнього.

У цей грізний час Промисл Божий звів на спасіння Русі святого князя Олександра – великого воїна-молитвеника. Полчища хрестоносців вторглись у межі Вітчизни. Першими були шведи.

Святий Олександр, йому не було тоді ще 20 років, довго молився в храмі Святої Софії, Премудрості Божої. Вийшовши з храму, юний князь укріпив дружину сповненими віри словами, які стали історичними: «Не в силі Бог, а в правді». З невеликою дружиною, сподіваючись на Святу Трійцю, князь поспішив на ворогів – чекати підмоги від батька, який ще не знав про напад ворогів, не було часу.

Але було чудесне передвістя: воїн Пелгуй, у святому хрещенні Филип, стояв у морському дозорі та на світанку 15 липня побачив човен, що плив морем, і на ньому – святих мучеників Бориса та Гліба у багряних шатах. І сказав Борис: «Брате Глібе, вели гребти, та допоможемо сроднику своєму Олександру».

Коли Пелгуй повідомив про це видіння князю, який прибув, святий Олександр наказав заради благочестя нікому не говорити про чудо, а сам, підбадьорений, мужньо повів із молитвою військо на шведів.

Коли настав ранок, на іншому березі річки Іжори, куди не могли пройти воїни святого Олександра, здобуто було безліч перебитих ворогів. За цю перемогу на річці Неві, здобуту 15 липня 1240 року, народ назвав святого Олександра Невським.

Святий князь використовував будь-яку можливість для піднесення рідної землі та полегшення її хресного жеребу. У 1262 році за його вказівкою у багатьох містах були перебиті татарські збирачі данини та вербувальники воїнів – баскаки. Чекали татарської помсти.

Але великий захисник народу знову поїхав в Орду і мудро направив події зовсім в інше русло: посилаючись на повстання русичів, хан Берке припинив посилати данину в Монголію та проголосив Золоту Орду самостійною державою, зробивши її тим самим заслоном для Русі зі Сходу.

Ця дипломатична поїздка святого Олександра Невського в Сарай була четвертою і останньою. Майбутнє Русі було врятовано, його обов'язок перед Богом був виконаний.

Але й сили були віддані всі, життя було покладене на служіння Руській Церкві. На зворотному шляху з Орди святий Олександр смертельно захворів. Не доїжджаючи до Володимира, в Городці, в монастирі князь-подвижник відійшов до Господа 14 листопада 1263 року, завершивши важкий життєвий шлях прийняттям святої чернечої схими з іменем Алексій.

Святе тіло його понесли до Володимира, дев'ять днів тривав шлях, і тіло залишалося нетлінним. 23 листопада, під час поховання його в Різдвяному монастирі у Володимирі, було явлено Богом «диво дивне і пам'яті гідне».

Коли покладене було тіло святого Олександра в раку, економ Севастіян і митрополит Кирил хотіли розтиснути йому руку, щоб вкласти напутню духовну грамоту. Святий князь, як живий, сам простяг руку і взяв грамоту з рук митрополита.

«І зійшов на них жах, і ледь відступили від гробниці його. Хто не здивується тому, якщо був він мертвий, і тіло було привезено здалеку в зимовий час». Так Бог прославив свого угодника – святого воїна-князя Олександра Невського.

Раніше СПЖ повідомляла, що 11 вересня Свята Церква святкувала Усікновення голови Іоанна Предтечі.

Читайте також