Історія одного навернення до Бога

Господь веде нас до Себе різними шляхами. Фото: Православие

Один мій знайомий розповів цікаву історію свого шляху до Бога. Звати його Тарас. Виріс він у сім’ї, в якій до віри ставилися нейтрально, а до Церкви – негативно. І батько, і мати вчили його, що «Бог має бути в душі», а храми і «посередники» – не потрібні. Саме тому, в майже 30 років він ще не був хрещений.

Згодом Тарас одружився, почав свою власну невеличку справу, народив сина, якого вирішив хрестити. Причина проста – «так треба, бо всі так роблять». Однак, священик поставив умову: спочатку хрестися сам, а вже потім похрестимо сина. Тарас погодився і прийняв Таїнство Хрещення. Пройшов певний час і у нього почалися проблеми…

Через роботу він фактично повністю втратив стосунки із дружиною. Постійні сварки і скандали привели його до прийняття рішення про розлучення. З бізнесом теж було не все гаразд: виявилося, що партнери не зовсім «чисті на руку». Це привело до конфлікту, результатом якого стала фактична втрата дольової частки у справі, яку він свого часу започаткував. А до всього ще й захворів син.

І ось тут Тарас не витримав. Якщо до цього моменту він ставився до свого хрещення як до звичайного обряду, який його ні до чого конкретного не зобов’язував, то тепер сильно обурився. «Як же так?» – запитував він себе. «Я ж намагаюся все робити правильно: ніби вірю в Бога, нікому не бажаю зла, нікого не вбив, нічого не вкрав, похрестився! Все ж має бути добре, а в мене величезні проблеми! Чому так?» Ці питання спонукали його до образи на Бога. Він почав буквально вимагати від Господа пояснень, і навіть сам не помітив того, як його стосунки з Ним перейшли від нейтральних до особистих.

З часом все стало на свої місця – сім’я, діти, робота. Але найголовніше те, що Бог тепер вже не був для нього якоюсь незрозумілою абстракцією, а став Особистістю, з Якою потрібно налагоджувати справжні, а не примарні відносини. Відтепер Тарас почав молитися, перестав шукати винних, зробив багато кроків назустріч Творцю. Іншими словами, став справжнім практикуючим християнином.

Немає сумнівів, що подібних історій існує чимало. А історія Тараса – це ще одне підтвердження того факту, що Господь веде нас до Себе різними шляхами. І дуже часто буває так, що проблеми в житті – це не тільки результат нашої гріховності, але й заклик до переосмислення стосунків із Творцем, Який завжди бажає нам тільки добра і робить все, щоб ми це зрозуміли.

Читайте також

Коли вже правоохоронці врешті припнуть тих пцушних рейдерів?!

Чому це для одних в Україні можна все, а інші вимушені захищатися?

Митрополит Онуфрий – человек безупречной жизни

Строгость к себе и милость к другим. Наверное, это важнейшая черта настоящего монаха и настоящего (архи)пастыря. Да вообще христианина!

Жить дальше в ритме ежедневного покаяния и не отчаиваться!

 Господь понимает все наши немощи. И просящего Его о помиловании, Он не отправит на муки вечные. Верю в это!

Вечная жизнь – не гипермаркет с вкусняшками и безлимитными развлечениями

Вечная жизнь  – это возможность общения с Богом, когда человек будет упиваться любовью Творца. Душа этого должна хотеть, должна быть к этому готова.

Если Евангелие истинно, то оно бесконечно важнее чего бы то ни было еще

Ставить Евангелие на службу каким-то еще задачам — даже если они представляются вам безусловно благими и очень важными — значит подразумевать, что оно не истинно.

Що відчувають вірні УПЦ на фронті, коли чують, що Церква це «руський мір»?

Прямо зараз на Радіо НВ ведучий і експерд знову намагаються переконати слухачів, що УПЦ - осередок «руського міру» в Україні