Не можна шкодити по всьому світі і сподіватись, що не прилетить у відповідь

Монастир Хора в Стамбулі до, та після перетворення у мечеть. Фото: Фейсбук-сторінка О. Точинского

Ще позаминулого року, після нашої паломницької поїздки до Туреччини, я написав кілька постів про те, як у цій, на перший погляд - світській державі, планомірно і цілеспрямовано викорінюється все, що пов'язано з Візантійською імперією. Не те, щоб хочуть стерти історію Візантії. Ні. Навпаки - нарочито демонструють свою перемогу над колись могутньою православною імперією. І що цікаво - б'ють як раз таки в найболючішу точку - релігійну. Бо, хто б там і що не казав, - саме найвідоміші православні святині, а не квартал "розбитих" ліхтарів, своїм монументальним мовчанням проповідували християнство в цій колись християнській країні.

Що ми бачимо тепер? Святу Софію і монастир Хора, які хоча і давно не використовувались за призначенням, остаточно перетворено на мусульманські мечеті. Тобто, щоб ви собі розуміли - ще у 2018 році ми могли тихесенько перехреститись і піднести свої молитви в цих храмах. Тепер же - це реально діючі мечеті (можна подумати - в Стамбулі їх було так мало, що з'явилась нагайна потреба переробити під мусульманські потреби Софію і Хора). З усіма атрибутами: зеленими килимами, сурами з Корану на стінах, якими завісили тисячолітні ікони, котрі зображають нашого Бога, Його Пречисту Матір і наших святих. Тепер там п'ять разів на день звершують намаз, підносячи молитви до невідомого нам Аллаха. Православним же, зі своїми потребами, туди тепер - зась!

Між іншим, ще у 2018 році мені врізалося в пам'ять, як було, під приводом реставрації, з усіх сторін завішено величезними прапорами Туреччини будівлю Хора. Софія ж нагадувала християнський храм лише при вході всередину. Як я розповідав тоді - діючим православним храмам взагалі заборонено будь-як самоідентифіковуватись. Всі вони знаходяться за величезними мурами і, не дай Боже, щоб на куполах стояли хрести. Ще тоді у 2018-му було відчуття, що це закінчиться саме так.

Як би там не було - до Туреччини дійсно не може бути жодних претензій. Так, Ердоган міг би витримати статус-кво, залишивши Софію і Хора недоторканими. Але... перетворення цих храмів на мечеті для нього було справою принципу, яку, до речі, у самій Туреччині сприйняли дуже позитивно. Ця країна є відносно молодою, дуже успішною в економічному і політичному плані, і має право писати свою історію так, як їй цього заманеться. Хіба винні турки у тому, що "великі" ромеї були свого часу "мене, текел, фарес"?

Шкода лиш за те, що ті самі ромеї зовсім не відчувають закономірностей. Ну не може бути так, що ти будеш бідокурити по всьому православному світі, а у відповідь тобі нічого не прилетить! От так, потихеньку, але прилітає. І я думаю, що чим більше греки будуть намагатись ламати світове Православ'я через коліно панелінізму, тим більше вони отримуватимуть таких от знаків. Сьогодні це Софія і Хора. Завтра в цій же ситуації опиниться свята Ірина. Післязавтра - квартал ліхтарів - "в овощное хранилище". Чому? Та тому, що так влаштований світ. І є такий закон фізики - кожна дія викликає протидію. І є такий закон Біблії - хто сіє вітер, той пожинатиме бурю.

Я чомусь впевнений (хоча аж ніяк цього не хотів би), що турецький гамбіт тільки набирає обертів. Це ми тут, зациклені на своїх проблемах, нічого не помічаємо. Але ви навіть собі не уявляєте, який зараз накал пристрастей між турками і греками! Багато за що сваряться. І за історію, і за території, і за те,хто насправді вигадав лукум, і багато за що ще. Доречі, щодо територій, не виключено, що у найближчому часі турки "вдарять" по Кіпру. Можливо не буквально, але... І думаю, що у цій ситуації все залежатиме від дій кіпрського єпископату, який сьогодні поставлений перед серйозним вибором. Оберуть правду - матимуть спокій. Не оберуть... стануть пожинати разом зі своїм духовним лідером. Як саме - не знаю. Але, відчуваю, що так воно і буде.

Коротше кажучи... Тримаймося! Як співається в одній пісні: "Жить в эпоху великих перемен и врагу своему не желай." Але що ж зробити, коли Господь визначив таке на наш час? Така Його Воля. Нам же залишається тільки просити милості. Бо "бити" нас усіх є за що. Тепер же можемо тільки благати про те, щоб не так больно, як це може бути. Та і звісно - хоч щось би зрозуміти в кінці-кінців... І усім разом, і кожному особисто.

Читайте також

Коли вже правоохоронці врешті припнуть тих пцушних рейдерів?!

Чому це для одних в Україні можна все, а інші вимушені захищатися?

Митрополит Онуфрий – человек безупречной жизни

Строгость к себе и милость к другим. Наверное, это важнейшая черта настоящего монаха и настоящего (архи)пастыря. Да вообще христианина!

Жить дальше в ритме ежедневного покаяния и не отчаиваться!

 Господь понимает все наши немощи. И просящего Его о помиловании, Он не отправит на муки вечные. Верю в это!

Вечная жизнь – не гипермаркет с вкусняшками и безлимитными развлечениями

Вечная жизнь  – это возможность общения с Богом, когда человек будет упиваться любовью Творца. Душа этого должна хотеть, должна быть к этому готова.

Если Евангелие истинно, то оно бесконечно важнее чего бы то ни было еще

Ставить Евангелие на службу каким-то еще задачам — даже если они представляются вам безусловно благими и очень важными — значит подразумевать, что оно не истинно.

Що відчувають вірні УПЦ на фронті, коли чують, що Церква це «руський мір»?

Прямо зараз на Радіо НВ ведучий і експерд знову намагаються переконати слухачів, що УПЦ - осередок «руського міру» в Україні