Є ще надія, або Чому не ухвалили закон №8371

Порожня зала засідань Верховної Ради України. Фото: oporaua.org

27 липня 2023 року на нашому сайті з'явилася інформація про те, що Верховна Рада України має намір у День пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого ухвалити закон №8371, який передбачає заборону релігійних організацій, афілійованих з державою-агресором.

За такою химерною назвою закону, ініційованого прем'єр-міністром України Денисом Шмигалем, насправді стоїть заборона Української Православної Церкви. Незважаючи на численні заяви Предстоятеля та священноначалля нашої Церкви, які засуджують війну Росії проти України, незважаючи на участь десятків тисяч наших вірян у захисті Батьківщини від зовнішнього агресора, незважаючи на гуманітарну та благодійну діяльність нашої Церкви, депутати вирішили, що її треба заборонити.

Напередодні деякі народні обранці закликали своїх колег не підтримувати цей антиконституційний закон, не порушувати права мільйонів вірян УПЦ, не створювати напруження всередині держави, яка перебуває у стані війни...

І ось 28 липня стало відомо, що закон знято з голосування. Причина, озвучена різними джерелами, – брак голосів. За словами народного депутата Євгена Шевченка, заборону Церкви не підтримала насамперед проурядова партія. Можемо припустити, що серед «відмовників» були представники інших політичних сил. Як би там не було, а закон із порядку денного зняли. І у зв'язку з цим постає запитання: а чому всі вони відмовилися підтримати заборону Церкви?

Все має свої причини. Деякі з них можуть лежати на поверхні і здаватися очевидними для всіх, інші можуть ховатися десь у глибині і бути невидимими. При цьому не всі причини, які нам здаються видимими, справді пояснюють суть явищ.

Наприклад, нашу Церкву хочуть заборонити не тому, що вона якось пов'язана з РПЦ, а тому, що наша Церква займає чітку та тверду позицію щодо чистоти Православ'я. Комусь здається, що нас не люблять люди, а насправді нас ненавидить сатана. Хтось упевнений, що ми релігійні фанатики, а ми просто любимо Христа.

Іншими словами, віруюча людина знає, що всьому, що відбувається, є духовне пояснення, а за зовнішніми явищами ховається більше, ніж ми можемо побачити.

Другий момент: віруюча людина завжди налаштована благостно по відношенню до свого ближнього. Він ніколи не судить, не звинувачує, але навпаки – намагається виправдати іншу людину. Згадайте принцип, що говорить: «покрий гріх свого ближнього».

Тобто, якщо раптом виявляється, що найбільший розбійник каже: «Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє» – ми щиро радіємо. Не тому, що ми є «інфантильними» і «безхребетними» істотами, а тому, що ми християни, і бажаємо всім людям пізнати Бога і спастися.

То чому депутати відмовилися забороняти Церкву?

З одного боку, голосів їм могло не вистачити тому, що керівництво країни не захотіло саме зараз створювати додаткову напругу в суспільстві. Крім того, як стверджують деякі публіцисти, таке рішення могло бути зумовлене якимись «таємними переговорами», які влада веде зі священноначаллям УПЦ. Мета цих переговорів – схилити нас до єдності з ПЦУ.

Інші кажуть, що відмова від голосування – це лише відстрочка, пауза, яку гонителі Церкви взяли для того, щоб дати можливість «подумати» єпископату УПЦ і бути більш зговірливими щодо розриву з РПЦ.

Може, все так і є. Може, тому і не заборонили 28 липня нашу Церкву, щоб заборонити Її пізніше. Але… Згадаймо, що ми християни, і спробуємо за зовнішніми причинами побачити причину внутрішню.

Адже може бути так, що депутати відмовилися голосувати за заборону Церкви не тому, що їм дали команду з Офісу Президента, а тому, що їм дало команду їхнє сумління? Адже, якщо вдуматись, серед депутатів є велика кількість віруючих людей. Багато народних обранців було хрещено в нашій Церкві, у багатьох із них дружини, батьки та діди ходять до храмів УПЦ. Роблять це деякі депутати. Може, тому вони й не зважилися на заборону Церкви, де були хрещені вони чи їхні діти?

З іншого боку, якщо все це так, якщо вони відвідують наші храми, то чи чують вони там політичні гасла, чи чують заклики, які свідчать про пошук чогось ще, окрім Христа? Ні. Вони бачать, що Церква є місцем молитви, скарбницею віри і ковчегом спасіння. Тому цілком можливо, що 28 липня багато народних обранців відчули у своїх серцях Божий голос, «вийшли на зв'язок» не з Офісом Президента, а з Тим, Хто був розіп'ятий на Хресті.

Чи можемо ми припустити, що вони зрозуміли, що за всі свої дії їм доведеться дати відповідь на Страшному Суді?

Чому ми дивимося на них лише через призму політики, але не хочемо подивитися через призму Божої любові до них? Адже всі, хто перебуває у Верховній Раді – це люди, за яких Господь розіп'явся на Хресті. Навіть якщо не всі вони з цим погоджуються.

Хоч би як там було, а ми дуже хочемо, щоб причина вчорашньої відмови від голосування за заборону Церкви лежала не в площині політики, а в площині Духа, визначалася не «поточним моментом», а вічністю, і залежала не від вигоди, а від совісті. І якщо це так, то ми ще маємо надію на наше спільне світле майбутнє.

Адже ми дуже хочемо, щоб усі люди спаслися. У тому числі народні депутати України.

Читайте також