Чи дійсно Константинопольський патріарх – Вселенський?

Константинопольський патріарх Варфоломій. Фото: patriarchate.org

Рустик Горобець

Відповідає протоієрей Димитрій Гарчук, секретар Синодальної літургічної комісії УПЦ:

– Слово «патріарх» (грец. πατριάρχηζ – родоначальник) – титул глави Помісної Церкви в деяких Православних Церквах. Патріарха обирає Помісний Собор. Титул встановлено IV Вселенським Собором у Халкідоні в 451 році.

Цей Собор санкціонував владу Константинопольського єпископа над Фракією, Азією і Понтом, екзархи яких втратили своє колишнє значення і стали в підлеглі відносини до константинопольського єпископа. Той же Собор прирівняв єпископа Єрусалимського до єпископів Олександрійського та Антіохійського.

Таким чином з'явилося п'ять чільних єпископів, або патріархів. З переваг честі перше місце між ними належало римському єпископу, за яким йшли патріархи Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський.

На відміну від інших єпископів, патріархи користувалися деяким специфічним одягом: посохом, поліставрієм, сакосом, стихарем з гамами й трикутниками.

Щодо влади всі п'ять патріархів були незалежними один від одного і рівними між собою, що особливо рельєфно проявилося в т. зв. «теорії п'яти почуттів», яка панувала на Сході з середини IX ст. Проводячи паралель між організмами церковним і людським, ця теорія уподобляла патріархів п'яти почуттям, які керують Тілом Церкви і з яких кожне окремо має свою сферу діяльності.

Теорія ця, однак, не відповідала дійсності. Не кажучи вже про особливе становище римського єпископа, і між чотирма східними патріархами ніколи не було рівності.

В даний час існують наступні православні патріархати: Константинопольський, Олександрійський, Антіохійський, Єрусалимський, Московський, Грузинський, Сербський, Румунський і Болгарський. Виключно впливове становище Константинопольського патріарха порушило у всіх, хто займали цей пост, прагнення до духовного панування над усією Церквою. Такими прагненнями особливо відрізнявся патріарх Фотій, перу якого приписують і постанови про патріаршу владу в «Епанагозі» імп. Василя Македонянина і його синів Льва й Олександра (884-886 рр.). За цими постановами престол константинопольський покликаний «розглядати і виправляти виникаючі при інших (патріарших) кафедрах незгоди», а також має право давати ставропігії в межах не тільки свого, але й інших патріархатів.

«Епанагога», однак, залишилася тільки проектом; її постанови про патріаршу владу не увійшли у «Базиліки». Прагнення Константинопольського патріарха до володарювання над усім християнським світом виразилися в титулі «Вселенський патріарх» (οίκουμενικὸζ πατριάρχηζ), який вперше стали додавати до Константинопольського патріарха при Івані Каппадокійському (початок VI ст.), а остаточно увійшов до вживання при Івані Поснику (587 р.).

Як зауважував протоієрей Іоанн Мейєндорф, святий Григорій Великий вперше детально розшифрував поняття «Вселенський патріарх Константинополя» як «Патріарх всього Всесвіту» – самі візантійці до нього так ніколи не думали, а сприймали як єпископа Константинополя, патріарха ейкумени.

Термін οἰκουμένη в давньогрецькому має кілька значень: 1) заселена земля, тобто земля, заселена людьми; 2) грецька земля, тобто землі, заселені грецькими племенами; 3) земля, світ, тобто землі, відомі людству в цілому.

Таким чином, спочатку Вселенського патріарха, за свідченням істориків, сприймали як патріарха ойкумени – Ромфеї (Візантійської імперії), заселеної греками.

У часи святителя Григорія Двоєслова з'явилася інша інтерпретація терміна. Точніше, перекручення, адже титул Вселенського патріарха стали невірно сприймати як патріарха всього православного світу.

Читайте також