Дивно, дуже дивно

Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття

Дивно, що 100-рублева купюра нам здається такою великою, коли ми її залишаємо в церкві, і такою маленькою, коли ми залишаємо її на ринку.

Дивно, що година, проведена за читанням молитов, поминаючи Бога, нам здається такою довгою, а година, проведена біля телевізора, такою короткою.

Дивно, що, читаючи молитву, ми ледь збираємося з думками, тоді як в розмові з приятелем це для нас не складає ніяких труднощів.

Дивно, що ми так радіємо, коли оголошують додатковий час футбольного матчу, і скаржимося, коли проповідь затягується довше звичайного.

Дивно, що нам так важко змусити себе прочитати хоча б одну главу Біблії, і так легко ми читаємо сто сторінок улюбленого роману.

Дивно, що в концертному залі люди прагнуть попасти в перші ряди, а в церкві – в останні.

Дивно, що нам так важко вивчити одну молитву, і ми так легко запам'ятовуємо і переказуємо чутки.

Дивно, що ми так легко віримо в написане в газетах, і нам так важко повністю увірувати в написане в Слові Божому.

Дивно, що кожен з нас бажає увійти в Рай і не хоче обтяжувати себе стараннями для його набуття.

Дивно, що майже кожен з нас одночасно є і суддею і адвокатом: коли мова йде про чужі гріхи – ти суддя, а коли мова йде про власні гріхи – ти адвокат.

Дивно, що, прочитавши ці рядки, майже кожен з нас вважатиме їх актуальними для інших і такими, що не мають відношення до самого себе.