Дієта егоїста, або заповідь любові: 5 слів Писання у дні посту

На превеликий жаль, більшість необхідних у нашому житті духовних речей ми звикли сприймати крізь призму власного «Я», дотримуючи форму та нехтуючи змістом, основа якого знаходиться у богодухновенному Писанні і Переданні Святої Церкви.

Наприклад, сповідь часто перетворюється на формальне зовнішнє вираження: простий перелік гріхів та дозвільна молитва як запорука прощення. Ми забуваємо, що стосунки людини і Бога – це завжди стосунки не двох, а трьох, а третій тут – наш ближній.

Біблійне розуміння сповіді грунтується на примиренні з тими, кого ми дійсно образили або кому заподіяли болю: «Залиши отут дара свого перед жертівником, і піди, примирись перше з братом своїм, і тоді повертайся, і принось свого дара» (Мф. 5, 24). Біблійний погляд на духовне життя – він завжди людяний. Я не можу наблизитися до Бога, переступивши через людину, або, висловлюючись словами святого апостола і євангеліста Іоанна Богослова: «Як хто скаже: "Я Бога люблю", та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить?» (1Ів. 4, 20).

І так уже склалося, що в дні посту основну увагу ми також звертаємо на себе і на свої власні потреби, замикаючись на собі та концентруючи свою увагу лише на тому, що нам можна їсти, а чого не можна. Наш піст перетворюється на дієту егоїста, і Бог до нього не має ніякого відношення. Є тільки ми і наша дієта. Ми охоче готові засуджувати або докоряти будь-кому, хто виявиться зовні таким, що не постує, усвідомлено перетворюючись на фарисеїв XXI століття.

Справжнє біблійне розуміння посту, можливо, багатьох здивує, але первісно «піст», а по-грецьки «νηστεία», означає повну відмову від їжі (букв. «не-вживання») та пиття. У біблійному розумінні цього слова справжнім постом можна назвати, наприклад, семиденний піст царя Давида (2 Цар 12, 16-21), сорокаденний піст пророка Мойсея (Вих. 34, 28) та сорокаденний піст в пустелі Господа нашого Іісуса Христа (Мт. 4, 2).

Свята Церква, розуміючи, що для віруючих таке буквальне дотримання посту буде «тягарем тяжким» (Мф. 23, 4), звичайно, впродовж історії змінювала його зовнішню форму, але зміст посту завжди залишався незмінним. І зміст цей у його біблійному розумінні ґрунтується на найвищій заповіді любові і на пості «заради ближнього».

Піст справжнього християнина звернений не в себе, а назовні. Фундамент цього посту – це справи милосердя і допомога ближнім, яка, звичайно, не завжди може носити характер фінансової підтримки бідним. Справи милосердя можуть проявлятись у нашій самопожертві, коли ми знаходимо сили і час для інших, приборкуємо свої негативні емоції, що у наш вік вседозволеності, хворобливого егоцентризму та свободи інколи здається просто неможливим.

Безкорисливе і посильне служіння ближньому та попрання своєї гордості і марнославства – це, безумовно, той піст, який приємний Богові. І разом з тим, ми не можемо забувати й про тих, хто є неімущим та потребує нашої фінансової підтримки; про тих, за кого нема кому заступитись і від кого відвернулись усі. У дні посту незайвим буде згадати про п'ять основних місць Священного Писання, які оповідають нам про убогих та про ставлення до них:

1. «Коли буде серед тебе вбогий, один із братів твоїх ув одній із брам твоїх у Краї твоїм, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зробиш запеклим свого серця, і не замкнеш своєї руки від убогого брата свого, бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому за його потребою, що буде бракувати йому. Стережися, щоб у серці твоїм не зродилася зла думка, щоб ти не сказав: "Наблизився сьомий рік, рік відпущення", і буде зле твоє око на вбогого брата твого, і не даси ти йому, то він буде кликати на тебе до Господа, і буде на тобі [великий] гріх»(Повтор.15,7-9).

Ці слова Священного Писання говорять нам про те, що нам ніколи не слід шукати відмовок та приводів для задоволення своєї жадібності. «Сьомий рік, рік відпущення» в іудейській традиції представляв собою рік, у який люди, яким щось позичалось на будь-яких умовах, отримували відстрочку на рік, таким чином, замість одного року такі могли не повертати борги цілих два. Якщо ж таке повеління Господа поширювалося в Старому Завіті на окрему традицію, то що ми можемо сказати про період посту, який у Новозавітний час своєю головною підставою має любов до ближнього?

2. «Господь зубожує та збагачує, понижує Він та звеличує. Підіймає нужденного з пороху, підносить убогого зо смітників, щоб посадити з вельможами й престол слави їм дать на спадщину, бо Господні основи землі, і на них Він поставив вселенну» (1Цар. 2, 7-8).

Цими словами Анна, мати пророка Самуїла, нагадує нам про те, що все, чим ми володіємо, – в руках Божих. І за великим рахунком немає ані бідних, ані багатих – є Промисел Божий про світ та Його справедливість, яка рано чи пізно, але наздоганяє всіх. Згадаймо праведного Іова, який володів стадами та землею і був людиною дуже заможною до того моменту, поки диявол не позаздрив йому і за попущенням Божим не випробував його скорботами та стражданнями. Жадібність нікого не врятує і нічого не додасть людині, яка нікого не бачить і бачити не хоче за стіною власного «Я». «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє» (Прип. 11, 24), – повчає нас премудрий цар Соломон.

3. «Тим, хто говорить: Своїм язиком будем сильні, наші уста при нас, хто ж буде нам пан? Через утиск убогих, ради стогону бідних тепер Я повстану, говорить Господь, поставлю в безпеці того, на кого розтягують сітку!» (Пс. 11, 4-5).

Святий псалмоспівець і цар Давид вторить матері пророка Самуїла та застерігає нас від отрути зарозумілості й самовпевненості, якою ми отруюємо не лише самих себе, але й тих, хто нас оточує. Найчастіше це бідні та беззахисні – всі ті, хто не в змозі захистити себе силою людською, але за яких завжди буде стояти сила Божественна. У дні посту нам потрібно по-особливому стежити за рухами своєї душі і негативними емоціями, щоб не образити когось і не поранити чиюсь душу на догоду своїй зарозумілості. Згадуючи про Господа як про вірного Захисника бідних і знедолених та стежачи за чистотою свого серця, нам слід бути особливо обережними, коли хтось з них попросить нашої допомоги. «А до цього кажу: Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!» (2 Кор. 9, 6-7).

4. «Іісус же поглянув на нього з любов'ю, і промовив йому: Одного бракує тобі: іди, розпродай, що маєш, та вбогим роздай, і матимеш скарб ти на небі! Потому приходь та й іди вслід за Мною, узявши хреста» (Марк 10, 21).

Не варто думати, що Святе Письмо десь засуджує багатство як таке, адже святий апостол і євангеліст Марк прямо говорить, що Господь, глянувши на щирість і сердечні наміри цього юнака, «полюбив його», тобто перейнявся симпатією, повірив йому. І вже на сторінках Нового Завіту ми зустрічаємо вказівку на те, що бідність або багатство бувають не лише фізичними, але й духовними, і тут на час посту ми можемо подивитись як на час духовного утримання та очищення. Якнайкраще про це можна сказати словами свт. Феофілакта Болгарського з його тлумачення на процитований нами вірш Євангелія: «Не даремно додано, що він [юнак] багато мав: бо й малим володіти і погано і небезпечно, а узи багатьох стяжань і зовсім нерозв'язні. Але той, що юний за духом, легкодумний, неуважний думкою, не влаштований розумом, нехай так само продасть майно своє, як-то: гнів та хіть, з усім тим, що від них нидіє, і віддасть, кине бісам, які суть злиденні, позбавлені всякого блага і багатства, бо відпали від благості Божої, і потім нехай піде за Христом».

5. «А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: Блаженні убогі, Царство Боже бо ваше» (Лк. 6, 20).

Духовна убогість людини в цих словах Євангелія розкривається по-особливому. Ректор дореволюційної Київської духовної академії архієп. Василій (Богдашевський) (1861-1933 рр.) вважав, що «убогий духом» – це той, хто щиро визнає себе негідним милосердя Божого і в порівнянні з багатствами Його невимовної милості вважає себе бідним та неімущим. Єдина дерзновенність для такої людини – це життя надією на милість Божу. Все, що людина може надати в дар Творцю, вона може взяти тільки з бідності свого серця, з «мізерності своєї», подібно до вдовиці, що колись поклала в скарбницю храму дві лепти. Таке євангельське розуміння духовної убогості ніколи не дасть нам опуститися до засудження наших ближніх, всіх тих, хто постить або не постить, адже всяке засудження – це духовне спустошення, а як ми можемо спустошити те, чого в нас немає?

Давайте ж особливо у дні посту не будемо проходити повз убогих, але не заради відплати та не зі страху перед покаранням, а з чистого почуття християнської любові до наших ближніх, яких ми покликані любити, як самих себе (див. Мф. 22, 39); давайте станемо у ці дні дійсно убогими духом і тим самим загородимо гордості та засудженню шлях до наших сердець, пам'ятаючи про те, що все, чим ми володіємо і чого ми позбавлені, – все у владі Бога, Який знає всі наші сердечні наміри: «Він дасть тобі, як твоє серце бажає, і виповнить цілий твій задум!» (Пс. 19, 5).

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також