Пропаганда: зброя, що стала мистецтвом

Цим матеріалом ми закінчуємо серію статей про деякі ключові методи інформаційної війни, яку сьогодні ведуть в Україні проти Православної Церкви¹.

І ми сподіваємося, що це допоможе читачам придбати стійкий імунітет до впливу антицерковної пропаганди, яку активно використовують більшість сучасних українських ЗМІ.

По суті, пропаганда є дуже потужною «психотропною зброєю», за допомогою якої сильні світу цього вирішують свої поточні завдання або здійснюють далекосяжні плани нашими з вами руками. Однак пропаганда втрачає свою ефективність у тих випадках, коли її методи стають відомі тим, на кого вона, власне, і була спрямована. Але щоб ми могли легко визначати ситуації, в яких нами намагаються маніпулювати, потрібно бути завжди напоготові.

Бо пропаганда сьогодні, без всякого перебільшення, перетворилася на справжнє мистецтво управління людиною. Ось так, за допомогою сучасних технологій і кращих умів (в тому числі й серйозних вчених, що займаються нейронаукою і паралельно обслуговують інтереси великих медійних корпорацій), ця згубна зброя стала мистецтвом, що не втратило своєї демонічної сили.

Ну, а тим, хто не любить замислюватися над серйозними речами, наші ЗМІ продовжують згодовувати слона під назвою «брехня» у необмежених кількостях. І якщо ви запитаєте, як же пересічний обиватель цього не помічає, ми вам відповімо старою приказкою (взятою на озброєння медійниками) – якщо хочете з'їсти слона, їжте його по шматочках!

З'їсти слона по шматочках

По суті, цей прийом маніпулювання побудований на тому, щоб використовувати схильність людей до абсолютизації: «Якщо хочете змінити уявлення людей – міняйте їх крок за кроком, а не все відразу і зненацька. Адже якщо замахнутись одразу на все, то люди в кращому випадку не приймуть цього наміру, в гіршому – збунтуються проти нього. А якщо міняти елемент за елементом, то люди будуть сприймати поступовість змін як збереження в основному статус-кво з невеликими змінами».

Так, через деякий час сума невеликих змін створить якісно нову ситуацію, яку люди будуть сприймати абсолютно нормально, незважаючи на її суперечність їхнім переконанням 10-, 15- або 20-річної давності.

В цьому розумінні особливо показовим є приклад з пропагандою так званих ліберальних цінностей, коли фактично за 20-30 років в західному суспільстві цілком змінилося ставлення до базових християнських, морально-етичних установок. В тому числі це стосується і компанії з легітимізації гомосексуалізму, яку вели під гуманістичними гаслами: мовляв, люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією такі самі, як і ми, і тому вони не заслуговують на демонізацію через те, що їхні сексуальні уподобання відрізняються від уподобань більшості людей.

«Проте вже в першій половині 90-х років батьки американських школярів у великих містах стали скаржитись, що в деяких школах вчителі пояснюють дітям, що гомосексуалісти фізично більш розвинені, краще одягнені і виховані, ніж чоловіки традиційної орієнтації. І це була заслуга в першу чергу ЗМІ. Тоді ж, у 90-ті роки, вони почали утверджувати в суспільній думці ідею легалізації одностатевих шлюбів, яка реалізувалася через десяток – півтора десятка років. Більш того, легалізація подібних шлюбів стає вже рекомендацією для країн – членів Євросоюзу. А в США вона набула форми закону».

Тепер ви розумієте, чому після того, як Україна обрала для себе європейський (нібито гуманний) шлях розвитку, у нас тут же стали проводити гей-паради та інші заходи, що розвивають сексуальну розкутість? Так, поки що справа рухається важко, аж надто консервативний у нас народ. Але якщо судити по тому, як той самий народ хвацько обробляють наші винахідливі медійники, перемога ліберальних цінностей в Україні не за горами.

Ну і зрозуміло, що Православну Церкву розглядають в цьому процесі «гуманізації», що називається, як кістку в горлі. Впевнений, заміну нам вже знайшли: тут згодяться будь-які протестантські (особливо харизматичної спрямованості) секти і навіть наші уніати, які з особливим завзяттям впроваджують у свої місіонерські програми нові вражаючі своєю ексцентричністю методи.

Що таке Зона Уейта

Втім, не можна не здивуватись тому парадоксу, при якому люди, з одного боку, готові змінити свої переконання на прямо протилежні, навіть не помітивши підступу, а з іншого, не вірять найпростішим та правдивим поясненням. Люди швидше повірять в теорію змови, ніж шукатимуть справжні причини плачевного стану справ в країні.

Бо «Найлегше ховати власну дурість і некомпетентність за завісою таємничості і секретності, які обожнюють "компетентні органи". Причому чим гірше справи в країні, тим більше секретності і тим більше викритих шпигунів... Виявлення цієї риси людської психіки стало справжнім відкриттям, яке за ім'ям автора названо "зоною Уейта". І ця зона активно використовується в медіаманіпулюванні, на ній базується весь великий бізнес політичної журналістики і коментаторства. "Розмовляючі голови" з розумним виглядом розкривають широкій публіці очі на групи впливу і таємні інтриги, що складають прихований рушій політики».

Ну як тут не згадати знамениту тезу колишнього прем'єр-міністра Арсенія Яценюка про те, що по території України проходить фронт (причому в прямому сенсі) глобального протистояння між цивілізованим Заходом і варварським Сходом. От яка, виявляється, у нас місія? Перед такою місією меркне дріб'язковість інших наших проблем: безробіття, злидні, виїзд найкращих умів на Захід, розгул корупції та злочинності і т. д. і т. п. Нічого страшного –потерпимо, твердять нам політики-місіонери. Та ще й Мойсея, який водив Ізраїль 40 років по пустелі, пригадають: мовляв, хочете собі щастя – доведеться потерпіти і розпеченим залізом випалити всі ці «варварські» звички (однією з яких, судячи з усього, є прихильність нашого народу до православної віри). Сподіваюсь, тепер ви не дивуєтеся стратегії східної експансії, здійснюваної Греко-католицькою церквою?

Накачування проблеми

При цьому мало хто замислюється над тим, що не глобальне протистояння уявних гуманних європейців і таких же уявних варварів зі Сходу є причиною напливу бід. І потім, найчастіше «Тримай злодія!» кричить саме той, хто вкрав. Але от біда, не будуть же наші можновладці боротися самі з собою: самих себе люструвати, саджати в тюрми і т. д. От і накачують ЗМІ проблему протистояння з Росією (хоча величезний відсоток українців тільки тим і рятується від злиднів, що їздить туди на заробітки).

На жаль: «Суспільна увага фокусується на тих проблемах, які йому нав'язують в якості найважливіших масмедіа, в першу чергу ТБ. Важливими вони виявляються не тому, що такими їх вважає суспільство, а тому, що такими в силу тих чи інших причин їх вважають володарі дискурсу – ті сили, які мають вирішальний вплив на ЗМІ. Іноді це може бути цілком серйозне питання, що зачіпає інтереси значної частини суспільства, іноді – малозначима проблема. В останньому випадку вона штучно "накачується", щоб набути статусу серйозної, значущої проблеми».

Саме за цією схемою нашому суспільству подані (накачані) всі ті проблеми, про які не перестають кричати наші ЗМІ. Чи то уявна люстрація, чи підступи «агентів Кремля» у всьому, що йде врозріз з генеральною лінією влади. І поки ми будемо вирішувати всі ці проблеми (краще сказати, будемо думати, що вирішуємо їх або хтось вирішує за нас), дехто за нашою спиною банально виведе кілька мільйонів або мільярдів доларів в офшори, забезпечивши собі тим самим безбідну старість.

Копчений оселедець

Проте буває й так, що проблему не можна замовчати. Зрештою, скільки люди можуть терпіти це неподобство? «Якщо проблему не можна замовчати або проігнорувати, в медіаманіпулюванні використовується спосіб її витіснення через створення нової проблеми (проблем), що викликає емоційний відгук у суспільстві і переключає його увагу. Як у старій жартівливій пораді: – Доктор! Як мені перестати думати про жовтого крокодила? – Думайте про рожевого бегемота... Цей метод відволікання/переключення уваги увійшов у класику пропаганди під кумедною назвою "копчений оселедець (red herring)". Як собаку збивають зі сліду, протягуючи через нього копчений оселедець, так і пропагандисти відволікають увагу аудиторії від важливої, але неугодної інформації, створюючи нову емоційну домінанту (бажано в сенсаційній формі)».

Знову ж таки, нова, покликана відвернути увагу людей проблема буде накачуватись за тією ж схемою. Та й по правді кажучи, сьогодні ми живемо в такій ситуації, коли ЗМІ накачують виключно уявні проблеми, що відволікають нас від дійсності. Що вдієш, нам сталося жити в такий час, коли брехня стала нормою і практично повністю замінила собою правду в медіа-просторі або, наприклад, в політиці.

Технічні прийоми управління інформацією

До речі, як виявилось, така підміна технічно є абсолютно нескладним завданням. Знову ж таки, потрібно лише добре знати устрій людської психіки і вміло грати на наших емоціях та амбіціях. Ось лише деякі суто технічні прийоми, за допомогою яких спочатку дезорієнтують нашу свідомість, а вже потім і здійснюють горезвісну підміну правди брехнею.

– Розрідження інформації: техніка, яка зовні виглядає як відмова від фільтрації інформаційних потоків. В результаті чого на суспільство обрушують лавину інформації найрізноманітнішого характеру. Помітно перевищуючи здатності нашої свідомості, ця лавина хоронить під собою будь-який здоровий глузд і дезорієнтує людську свідомість: «Подібний потужний викид інформації робиться навмисно і переслідує такі цілі. По-перше, позбавити людей бажання і прагнення розібратися в тому, що і чому сталося. Поборсавшись в інформаційному хаосі, нормальна людина в пошуках дороговказної нитки, швидше за все, звернеться до точки зору офіціозних ЗМІ – острівця надійності в океані невизначеності.

По-друге, як показано спеціальними дослідженнями, велика кількість другорядної інформації послаблює увагу до інформації по-справжньому важливої та знижує її вплив. Тобто створення інформаційного хаосу завдає потужного удару по логіко-дискурсивній свідомості людини, позбавляє її здатності самостійно думати про суть того, що сталося. На професійній мові цей прийом називається "розрідженням" і зводиться до того, що суть справи топиться в масі другорядних або відверто висмоктаних з пальця подробиць».

– Удаване різноманіття: спосіб маніпулювання, що логічно випливає з методу «розрідження». Сенс його полягає в тому, щоб створити у глядача (читача, слухача) ілюзію об'єктивної подачі матеріалу, при цьому не торкатися деяких ціннісних, базових установок (справжні цілі ніколи не повинні ставитися під сумнів). Виходячи з чого будь-яка дискусія неминуче перетвориться на обговорення другорядних деталей або виключно способів досягнення цілей, які, як вже було сказано вище, не ставляться під сумнів: «різноманіття телевізійних форматів і думок, яке ми спостерігаємо, нерідко носить удаваний характер. Найчастіше за зовнішньою різноманітністю ховається сутнісно єдина позиція та єдине скоординоване послання».

Особисто мені це дуже добре нагадує дії наших греко-католиків, а також розкольників та політиків, що їх підтримують, які можуть говорити про що завгодно і при цьому ретельно приховувати від суспільства свої справжні прозелітичні мотиви.

– Межа переконування: це не стільки прийом, скільки нагадування для медійника, що працює на аудиторію, про те, що, хоча пропаганда здається майже всесильною, але й у неї є своя межа. І тому існує так званий «діапазон прийнятності». Ось чому «маніпулятор не повинен грубо й агресивно атакувати масові вірування і забобони суспільства, якими б дивними, дикими та відсталими вони не здавалися».

До речі, на мій погляд, саме це нагадування українські ЗМІ пропустили повз вуха. Власне, тому їхня пропаганда проти Православ'я приречена на провал. Точно так само, як і антицерковні закони, які мають намір ухвалити у Верховній Раді, певне, матимуть у суспільстві зворотний ефект.

– Вербальні аналогії та наклеювання ярликів: один з найбільш потужних і тому ефективних прийомів медіаманіпулювання. Ми вже писали про силу слова, яким можна буквально поранити людину або навіть «вбити», але можна й «воскресити» до нового життя, розрадити, підтримати, надихнути і т. д. Отже, щоб сформувати потрібне ставлення суспільства до подій, необхідно назвати ці самі події «правильними» словами. Тобто такими, які здатні викликати «правильні» емоції: презирство, ненависть чи навіть огиду до опонентів і, навпаки, повагу, симпатію, відданість по відношенню до однодумців.

«Як це робиться? Візьмемо, наприклад, два набори понять. Перший: міць, сила, держава, велич, славна історія, національні інтереси, суверенітет, самостійність, патріотизм. Другий: слабкість, боягузтво, невпевненість, жадібність, агресивність. Зрозуміло, який з цих наборів призначений для друзів, а який – для ворогів. Описуючи та характеризуючи сутнісно єдині явища та вчинки, можна за допомогою слів формувати різне ставлення до них. У нас – "борці за свободу та незалежність", у них – "бойовики". Ми прийшли "визволяти", вони – "окупувати". Цей прийом називається семантичним диференціюванням».

Ясна річ, що в реальності все набагато складніше, та й не в словах справа. В реальності ми судимо (принаймні, повинні судити) людей не по словах, а по справах. Але як судити про тих, кого ми бачимо тільки на телеекрані або про кого читаємо в газетах? Ось тут ми і даємо волю своїм емоціям. Причому ми буваємо настільки емоційні, що найчастіше не помічаємо негожих вчинків, а нерідко й злочинів, які вчиняють наші обожувачі та «патріоти». І не робимо ми цього все з тієї ж причини, тобто тому що не дивимося на суть явища, а ковзаємо по поверхні слів, проковтуючи численні евфемізми, якими медійники вміло затушовують реальність: «пальма першості у використанні евфемізмів належить нацистській пропаганді. Вторгнення в Польщу – "поліцейська акція". Вбивство мирних громадян – "екстраординарні акції". Геноцид євреїв – "остаточне рішення". Американці в ході локальних війн (у В'єтнамі, Афганістані, в Іраку) так само широко користувалися евфемізмами. Локальна війна у них стала "конфліктом низької інтенсивності". Концентраційні табори – "фільтраційними пунктами". Килимові бомбардування – "умиротворенням"».

Ось і у нас після подій 2013-2014 років народилося безліч евфемізмів: замість державного перевороту – «Майдан» або «Революція гідності», замість громадянської війни – «антитерористична операція», замість боротьби з опонентами у владі – «люстрація», замість насильницьких захоплень православних храмів – «зміна конфесійної приналежності» і т. д.

Натомість до опонентів, а тим більше ворогів, ми не допускаємо жодних евфемізмів. Тут, як кажуть, без варіантів – виключно негативна визначеність. Найпростіше це зробити через асоціювання опонента-ворога (або того, кого ми хочемо бачити в цій якості) з тим, що в масовій свідомості від самого початку негативно навантажено. Цей прийом так і називається – наклеювання ярликів. Гадаю, тепер зрозуміло, звідки «ростуть ноги» всіх цих «сєпарів», «колорадів», «московських попів», «кремлівських агентів», «п'ятої колони», «зрадників національних інтересів» і т. д.?

Особисто я не вірю, що колись, нехай у віддаленій перспективі, наші ЗМІ схаменуться та звернуться до проповіді Євангелія, до проповіді любові, взаємоповаги та рівності між усіма людьми у Христі. І тому, перефразовуючи думку одного з героїв повісті Михайла Булгакова «Собаче серце», професора Преображенського, я дозволю дати одну просту пораду тим, хто дочитав цю статтю до кінця: не читайте на ніч патріотичної преси, не дивіться наші провідні телеканали, особливо їхні новинні випуски. Втім, не лише на ніч – в принципі ігноруйте їх! Життя не складається з перегляду ТБ та пізнавання незліченних новин. Життя значно багатогранніше і цікавіше від того, що нам про нього розповідають. І найголовніше в цьому житті – навчитися залишатись людьми. А це можливо лише з Христом в Його Церкві. У цьому, власне, і полягає сенс людського життя – БУТИ З ХРИСТОМ В ЙОГО ЦЕРКВІ!

1. У статті використані цитати з книги «Абсолютна зброя. Основи психологічної війни та медіаманіпулювання».

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також