«Секти – це втеча в нікуди»

Чим секта відрізняється від Церкви, як до неї не потрапити та що робити, якщо хтось із вашої родини там опинився? На ці та інші запитання СПЖ відповів відомий український сектознавець, керівник антисектантського інформаційно-просвітницького центру «Надія», професор богослов'я, викладач КДАіС Віктор Чернишов.

– Сьогодні існує безліч різноманітних сект. Їхні представники підходять на вулиці, приходять додому, пропонують свою літературу і т.д. За останні роки з'явилось чимало таких релігійних організацій, які, будемо відверті, склали конкуренцію традиційним християнським Церквам. Чому став можливий такий успіх сект в Україні? Які з них зараз найбільш активні?

– Сучасна людина втратила звичні опори в житті. Ідеологічний вакуум, що залишився у спадок від марксистсько-ленінської ідеології та охопив у післяперебудовний період пострадянський простір, став тим очевидним стимулом для сект та культів, як зарубіжних, так і «доморощених», які швидко постаралися цей вакуум заповнити собою. Тоді багато чого змінилося в релігійному житті СНД. Православна Церква ще не була настільки сильною після десятиліть системного тиску на неї комуністичної ідеології та повільно, але наполегливо «вставала на ноги». Церква ще не могла зайняти оголену ідеологічну нішу і на повний голос заявити про вічні цінності, сповідувані Нею.

У стані прямої конфронтації в Україні опинились православні та протестантизм в його сектантській упаковці. Давно, але потай накопичувався заряд агресії та нетерпимості, консолідуючи сили для стрімкого кидка у зруйновану країну. І я вважаю, що в той час мета Заходу і Штатів була очевидною – розчленувати духовний простір наших народів, нав'язати антагоністичне протистояння, проповідуючи т. зв. толерантність у сфері свободи совісті на православному духовному просторі. До 2000 року сектанти мали намір створити в СНД 200 000 своїх громад, парафій, організацій, спільнот, асоціацій тощо. Щоправда, їм це не вдалося, але навіть ці плани говорять самі за себе.

Звичайно, що й казати – адже така безпрецедентна акція потребувала пропагандистського забезпечення. Тому сектантська пропаганда за підтримки заангажованих ЗМІ без кінця повторювала дві тези:
– ми проповідуємо «просто Євангеліє»;
– ми допомагаємо Православній Церкві в євангелізації населення, а не боремося з нею.

Сектанти тоді кинули сотні й сотні проповідників на Україну, а у кривому дзеркалі пропаганди агресором все одно виявилася Православна Церква. Вони, розумієш, приїхали до нас з акцією миру, а православні фанатики й ретрогради проявили по відношенню до них нетерпимість. Тут пригадуються слова одного священика, який порівнював це зі злодієм, котрий вдерся уночі до чужого будинку та гримнув на господаря, що прокинувся: «Тихіше ти! Людям спати заважаєш».

Що стосується другої частини вашого першого запитання, то найактивніші сьогодні секти в Україні – це неохаризматичні рухи та їх об'єднання, такі як «Посольство Боже», «Відродження», «Євангеліє процвітання», «Рух віри», «Жива вода», «Церква на Голгофі», «Нове життя», «Церква завіту», «Церква прославлення», «Світло світу», «Церква одкровення», «Сила Духу», «Стовп вогню» та інші. Це, по суті, анклави – держава в державі, з усіма своїми інфраструктурами, службами, фінансовими потоками, зарубіжними зв'язками. Іншою великою сектою на території нашої країни є американські «Свідки Єгови».

Але навіть ті сектантські спільноти, які не настільки масштабно розгортають пропагандистські акції, залишаються небезпечними для нашого соціуму. Насамперед їхня небезпека полягає в тому, що вони свідомо відводять людей від спасіння, від Неба, даючи підсолоджену брехню замість істини, заблукавши самі – вводять в оману інших людей, пропонуючи їм, за словами св. Іоанна Кронштадтського, «істину в неправді». А Писання говорить, що «якщо сліпий поведе сліпого, то обидва впадуть в яму».

– Чим секта відрізняється від Церкви?

– Церква – це зібрання вірних, зв'язаних між собою вірою в Іісуса Христа, Законом Божим, священноначалієм і таїнствами. От якщо в християнській спільноті немає якоїсь з цих чотирьох складових частин, то вона не може називатися Церквою. Лише коли наявні усі ці частини: віра+Закон Божий+законна ієрархія+таїнства, можна говорити про церковний організм, спасительний та благодатний. Лише в такій істинній Церкві перебуває благодать Божа, тому що главою Церкви є сам Господь Іісус Христос, «сповнений благодаті і істини». Складаючи одне духовне тіло, маючи одну главу – Христа та одушевляючись одним Духом Святим, Церква і називається «Єдиною». «Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх» (Євр. 4, 4–6).

У сектантів відсутні дві із зазначених складових частин: церковна ієрархія і таїнства. Відомий стародавній вислів Кіпріана Карфагенського говорить: «Кому Церква не мати, тому Бог не Отець». Адже в законній Церкви через встановлений порядок рукоположення подається благодать Божа на особливе архіпастирське служіння, і такий порядок був встановлений Самим Богом. Про це багато говориться в Писанні (Повт. 34, 9, Числ. 27, 18–20, Дії 13, 2–3, Ів. 20, 21). Якщо ж сектанти стверджують, що у них є «рукоположення», то нехай покажуть чергу своїх єпископів від апостольських часів. В їхній історії цього просто не виявиться. Тому це буде лише незграбною спробою видати бажане за дійсне. А внаслідок відсутності законної ієрархії у них не може бути і благодатних таїнств. Їх просто нема кому звершувати.

Як існують великі водні артерії, річки, озера, повноводні, «що несуть свої води крізь ліси й гори» (Гоголь). Це Церкви. Та існують заболочені мілини, які супроводжують ці великі річки й поросли осокою, часто погано пахнуть від застійної болотяної води та не дають втамувати спрагу навіть подорожанину, що страждає від спеки. Це секти.

Секта – це імітація відносно великою групою людей великої релігійної традиції. Безумовно, це втеча від безбожництва. Але втеча, знову ж таки, в нікуди. Майже немає таких фактів (за рідкісним винятком), щоб люди, виховані в Православ'ї, католицизмі, іудаїзмі, ісламі та інших культуроутворюючих релігійних традиціях, йшли в секти. В секти, як правило, йдуть з нерелігійних родин. Секти – це завжди антисистеми, що виробляють власний імунітет проти законів тієї держави, в якій вони існують. Це стосується деструктивних сект.

Але окрім деструктивних (вони ж – тоталітарні секти) існує ще дві групи – раціоналістичні і містичні секти. Кожна група має своє розгорнуте визначення за якісними ознаками, віровчительною системою і методикою залучення або вербування. Не зупинятимусь на цій диференціації сектантських угруповань, це тема окремої великої розмови. Дам лише загальну характеристику секти: це така релігійна спільнота, яка відокремила себе від єдності історичної Церкви, Її вчення та обрядів і яка має особливе, відмінне від Неї вчення, богослужіння та структуру, яка живе окремим самостійним життям і яка прагне у своєму замкнутому середовищі втілити релігійні ідеали.

– А чим секти приваблюють та заманюють людей? Чому далеко не дурні люди потрапляють у їхні тенета?

– Справа в тому, що в секту не приходять добровільно. Туди вперше людину приводять. Є навіть такий термін «привожани» (на відміну від них в Православ'ї всі «прихожани»). Всі секти експлуатують три основні потреби людини: у спільності, структурованості та значенні для оточуючих. Існує певна методологія з утримання та подальшої успішної адаптації новачка в секті. Особливо в тоталітарних сектах існує т. зв. «контроль свідомості». Це техніка модифікації поведінки без осмисленої згоди контрольованих людей. При першій же зустрічі новачка занурюють в атмосферу турботи та підкресленої уваги до його персони. У нього намагаються створити враження, що йому надзвичайно пощастило сюди потрапити. Психологи називають це «бомбардуванням любов'ю». На цій стадії ретельно приховують справжні мотиви секти.

Ви вірно помітили, що потрапляють туди далеко не дурні люди... Адже тут головне – прозвучати в унісон проблемам, які повсякденно оточують нашу дійсність. Бути сучасним часу цьому і затребуваним у ньому. А тому при вербуванні експлуатують мотиви, наприклад, морального порядку. Людині пропонують варіанти, скажімо, особистісного духовного зростання, альтернативні способу життя людства, що загрузло у гріхах. Натури з розвиненою моральною свідомістю, люди совісні, котрі задихаються у світі вульгарності та фальшивих цінностей, навіть дуже реагують на такі заклики. Існує навіть особлива класифікація за соціо-психологічними властивостями людей для їхнього ж успішного вербування: колективісти, індивідуалісти, претензіоністи, наслідувачі, слабовільно-пасивні, ізольовані. Головне, зробити правильне калібрування, а сектанти-вербувальники, повірте мені, непогані психологи.

Існують різні мотиви, з яких люди потрапляють в секти. Соціальні – прагнення позбутися самотності та знайти нових друзів, втрата близької людини, різка зміна соціального статусу; духовні – пошук Бога і сенсу життя; моральні – сподівання знайти своє місце в житті, отримати відчуття гармонійного буття, знайти однодумців за своїми поглядами; психофізіологічні, пов'язані з проблемами фізичного та психічного здоров'я – людина прагне отримати підтримку, перебуваючи в стані фізичної або психічної недуги; інтелектуальні та пізнавальні; практичні – отримати реальну матеріальну допомогу.

Як правило, людина рідко потрапляє в секту з якоїсь однієї причини, їх буває одразу декілька.

– Можливо, Православній Церкві не вистачає активності в місіонерській діяльності?

– УПЦ має досить велику мережу Недільних шкіл та катехизаторських курсів для дітей та дорослих. Значне число слухачів окормляються в стінах Києво-Печерської лаври. Інша мережа богословських курсів існує при Макарівському храмі. Для курсантів читають лекції викладачі КДАіС, а також студенти-старшокурсники КДА.

Звичайно, існуючих сьогодні форм роботи, напевно, недостатньо для просвіти населення в цьому напрямку. Але курси щоліта набирають нових слухачів, на яких разом з іншими дисциплінами в обов'язковому порядку читають і предмет сектознавство.

Біль нашої Церкви в іншому: у нас практично немає системи «трансмісій», які передавали б енергію священиків своїм парафіянам. У сектантів кожен парафіянин – це проповідник. У нас – далеко не кожен священик. Так, в Православ'ї немає заборони на місіонерське служіння мирян. Чому ж ми мовчимо?

Справа в тому, що в Православ'ї практично неможливо використовувати найефективніший засіб виховання: навчання за принципом «роби як я». Є три способи звернення священика до парафіян, але всі три – не відтворювані за порогом храму.

Це проповідь, яка не може бути переказана прихожанином його, наприклад, товаришам по службі на світській роботі. Бо її жанр дуже специфічний: висока інтонація мовлення, тональність, підкреслена вчительність, сам вихід на амвон та інше. Можна тільки переказати, про що говорив батюшка, але це вже не буде проповіддю.

Другий спосіб – сповідь. Спілкування людини зі священиком на сповіді взагалі не підлягає передачі третім особам.

Третій – саме богослужіння. Священик ревно проповідує і своєю молитвою, і літургісанням – це відправа святої літургії.

Уявіть, гідність воїна пізнається в бою, хлібороба – в працях, священика – в літургісанні. Кажучи словами поета, «и Божество, и вдохновенье, и жизнь, и слезы, и любовь». Але, знову ж таки, цей спосіб впливу на людину поза храмом не можна уявити. Православ'я занадто боїться миттєвості та профанації. Сам стиль служіння не передбачає завзято скакати з Біблією в руці, кричати щось у нестямі, називаючи це проповіддю, співати гімни на мотив руських народних пісень, приставати на вулиці до людей, запрошуючи їх на «вивчення Біблії» та інше. Всього цього у нас немає. Та й не має бути.

– Уявімо собі, що людина вже потрапила під вплив секти, почала віддалятися від своєї родини, близьких. Що їм робити? Як себе поводити?

– Насамперед потрібно пам'ятати, що практично в кожній деструктивній секті неофіту вселяють установку на те, що в своєму домашньому оточенні він навряд чи знайде підтримку та розуміння, бо «вороги домашні твої». Тому в жодному разі не допускати ніякого розриву з близькою людиною, котра потрапила в секту. Продовжувати з нею постійне спілкування, виявляючи щиру турботу й увагу, давати зрозуміти, що вам цікаво те, чим в даний момент зайнята ваша близька людина. Не вступати з нею в конфронтацію і спір, не робити зухвалих спроб переконати. Намагатись уникати наполегливих розмов, в яких могла б прозвучати критика організації та її лідера. Не висувати жодних умов і ультиматумів, примушуючи залишити секту. Не викидати сектантську літературу, яка лежить у нього на очах.

Вступаючи в діалог з людиною, намагатися уникати термінів та назв, які йому неприємні, не проявляти агресії та не обзивати сектантом, пам'ятаючи, що такі люди, якщо їм дозволяє співрозмовник, прагнуть виговоритись. Тоді потрібно постаратися вислухати свого опонента, не вступаючи з ним у відкриту суперечку.

І ще. Розмову краще вести на такі теми, з яких ваші думки можуть збігатися. Якщо під час бесіді ви відчули, що ваші запитання починають викликати заперечення або відторгнення, краще змінити тему або взагалі припинити розмову. У бесіді потрібно намагатися спонукати до самостійного мислення опонента, ставлячи запитання таким чином, щоб він сам шукав на них відповіді. Не розмовляти з сектантом в присутності так званої групи підтримки інших членів цієї організації. Якщо ж ви припускаєте можливість такого спілкування у вас вдома, сектанти не повинні відчувати з вашої сторони недоброзичливості та ворожості.

Необхідно також, щоб людина, яка намагається допомогти своєму близькому покинути секту, насамперед сам непогано орієнтувався у віронавчальних засадах культової організації. Якщо ж це підліток чи студент, який залежить від вас матеріально, то варто скоротити до мінімуму виділені йому кошти, щоб у нього не було можливості передавати все в касу секти.

Зазвичай, чим раніше родичі звернуть увагу та почнуть вживати заходів для його повернення в родину, тим імовірніше успіх. Проте варто пам'ятати, що, як правило, самостійно дуже важко досягти позитивного результату. Оскільки з такою проблемою повинна працювати команда, дуже багато залежить від того, як поводитимуть себе родичі. У всякому разі, родичі завжди повинні бути в курсі того, що відбувається з їхнім близьким, котрий потрапив в секту.

Існує ряд методик, які допомагають вивести людину з секти, якими, як правило, володіють фахівці-психологи. Якщо ваш близький не проти спілкуватися з тими людьми, яких ви могли б залучити до бесіди, наприклад, зі священиком або релігієзнавцем, обов'язково скористайтеся цією можливістю. Головне тут – проявляти делікатність та не нашкодити своєю наполегливістю.

– Що потрібно робити Церкві, щоб загальмувати вплив деструктивних сект?

– На жаль, Церква обмежена в можливостях впливати на ці процеси, а законодавство лише тоді застосовує свої санкції, коли відбувається те, що, наприклад, сталося з «Білим братством». У всіх подібних спільнотах завжди «один почерк»:
1. спекуляція на тему «швидкого кінця світу»;
2. варіанти «особистісного розвитку»;
3. зовнішній «ворог» (ворог несе консолідуюче начало групі, це може бути родич адепта, силовики, психіатри, релігієзнавці, представники конкуруючої секти та ін.);
4. атмосфера турботи та розуміння;
5. фальсифікація Священного Писання;
6. ефект і метод гіпнотичного впливу;
7. відчуття обраності та елітарності.

В сектах добре поставлене соціальне служіння, коли вся молодь спрямована й охоплена цими проектами. Це почуття ліктя, чи, краще сказати, «тепло стада» – створює атмосферу близькості та радості спільної справи. Тому, допоки наша Церква не знайде альтернативних форм роботи з молоддю (наприклад, через те ж соціальне служіння), ми завжди будемо на півкроку відставати від сектантів. В зачатках у нас такі волонтерські служби існують, але про масовість поки що говорити не доводиться. Духовно-освітній фактор також відіграє важливу роль у просвітництві наших парафіян, де є необхідним отримання знань з апологетики, вміння протистояти сектам через грамотну з ними полеміку.

– В Росії заборонили «Свідків Єгови», чи потрібно у нас на державному рівні приймати антисектантські закони?

– Це не вирішить проблеми вичерпно. Законодавча заборона зажене секти-ізгої в підпілля, де їхні збори будуть здійснювати методом конспіративних ланцюжків. Хвороба буде загнана вглиб, подібно до пухлини, яка замість свого проривання з часом дасть метастази. Ці ж люди відчуватимуть свою обраність завдяки «гонінням», що підтвердять їхню впевненість у своєму «месіанстві» через «мучеництво». В Росії ж заборонили єговистів, бо вчення цієї секти порушує низку законодавчих актів РФ.

– Вам відомі приклади, коли вдавалося витягнути адепта з чіпких лап секти?

– В моїй практиці були такі випадки, коли після звернення до нашого інформаційно-просвітницького центру при Лаврі родичів та неодноразових бесід з сектантом, якого ще не глибоко торкнулася секта, він залишав свою організацію. Чесно зізнаюся, ці випадки вкрай рідкісні, бо на початковому етапі реабілітації родичі поводять себе неправильно, очікуючи негайних результатів. Найчастіше саме вони своєю поспішністю, нервозністю та неправильними діями остаточно заганяють проблему у глухий кут.

Читайте також