Батьки, рятуйте дітей від школи!

Иначе – верх возьмут телепаты,
буддисты, спириты, препараты,
фрейдисты, неврологи, психопаты.
Кайф, состояние эйфории,
диктовать нам будет свои законы.
Наркоманы прицепят себе погоны.
Шприц повесят вместо иконы

И Бродский «Речь о пролитом молоке»


Я впевнений, що сьогодні головна турбота віруючих батьків має полягати не в тому, щоб їхнє чадо ходило до школи і добре там навчалося, а в тому, щоб ця сама школа та навчання не завдали йому шкоди.

Почуйте у моєму заклику не голос консервативного священика, а голос людини, в якої з восьми дипломів, отриманих після середньої освіти, три педагогічних: педуніверситет та дві магістратури – «Управління навчальними закладами» та «Педагогіка вищої школи». Я сам якийсь час викладав педагогіку магістрам. Крім того, я й зараз працюю професором та завідую кафедрою вишу. Тому маю право сказати, що думаю з приводу сучасної системи освіти.

Сучасна освіта забула, чи, мабуть, правильніше сказати «забила» осиковий кілок на всьому найкращому, що було створено педагогікою з часу її заснування. Сьогодні Антон Семенович Макаренко – найбільш незатребуваний вчитель. Його ніде не цитують, на нього не посилаються, його книги давно не видаються. Хоча за кордоном його система – найзатребуваніша.

Наприклад, в Японії праці Макаренка перевидають масовими тиражами і вважають обов'язковою літературою для керівників підприємств. Практично всі фірми будуються за лекалами трудових колоній Макаренка. Сьогодні його напрацювання до нас повертаються у вигляді закордонних методик «мозкового штурму», «уміння працювати в команді», «тім-білдингу», «підвищення мотивації співробітника». Все це ретельно вивчають на різноманітних тренінгах і семінарах, до того ж за чималі гроші. Але це для еліти, повернемося до середньої школи.

Я не випадково розпочав статтю з основоположника сучасної педагогіки: все, що відбувається сьогодні в нашій педагогіці, – це анти-Макаренко. Перше, найважливіше, злочинне розділення – це розділення освіти та виховання. Вірніше, знищення виховання в системі освіти. Для А. Макаренка на першому місці було виховання, і вже потім, як його наслідок, йшла освіта. Ось, наприклад, лише кілька цитат Антона Семеновича.

«Якщо мало здібностей, то вимагати відмінного навчання не лише марно, але й злочинно. Не можна насильно змусити добре вчитися. Це може призвести до трагічних наслідків». Це те, що я б написав великими літерами на кабінеті учительської, щоб кожен вчитель це бачив і читав по кілька разів на день.

«Навчити людину бути щасливою – не можна, але виховати її так, щоб вона була щасливою, можна». І справді, навіщо ми здобуваємо знання? Чи не для того, щоб прожити повноцінне щасливе життя, або ж для знань як таких? З цього приводу є чудова відеозамальовка.



А ось ще цитата, яка мені особливо подобається: «Наше педагогічне виробництво ніколи не будувалося за технологічною логікою, а завжди за логікою моральної проповіді. Це особливо помітно в галузі власного виховання... Чому в технічних вишах ми вивчаємо опір матеріалів, а в педагогічних не вивчаємо опір особистості, коли її починають виховувати?»

Але кому зараз треба вивчати «опір особистості», і взагалі, хто з педагогів або батьків цим займається? Потрібен результат. Найбільша дурість сьогодні полягає в тому, що обрано в якості оцінки результату – ЗНО.


Система тестів для вивчення результатів успішності – це щось на зразок іронічної посмішки диявола.

Безліч експериментів довели, що сучасне покоління дітей тупіє. Причому робить воно це дуже активно. Так, вони можуть здати на відмінно тести з мови – наприклад, позначити хрестиком, де який відмінок правильно поставити. Їх на це натренували. Але якщо дати їм кілька десятків слів і попросити скласти з них розповідь, вони цього не зможуть зробити. Про що це говорить? Про те, що наша школа замінила мислення грою у хрестики-нулики. Тобто мозок учнів перестав бути гнучким. Все, що стосується філософії, мистецтва, літератури, поезії поступово йде. Бо це зона мислення, а не зубріння.

Після гарної педагогічної школи, яка була в СРСР (можете кидати в мене камінням, але я не відмовлюся від цих слів: освіта в СРСР була однією з найкращих в світі для свого часу), школа «перебудови» стала випускати «покоління Pepsi», а школа «постперебудови» – «покоління Google». А це ще на сходинку нижче. «Покоління Google» – це перехідна стадія від людини розумної до людини жуючої.

Чому погіршується пам'ять, чому люди дурнішають? А це, до речі, вже науковий факт. Та тому, що людина не розвиває пам'ять. Раніше за знаннями було полювання, їх треба було здобувати. Коли я вчився в університеті, для того, щоб щось дізнатися і, відповідно, скласти залік або екзамен, треба було цілими днями сидіти в бібліотеці, перебрати гори карток, замовити за ними десятки книг, поперегортати їх, зуміти виділити суть, переписати від руки цитати в конспект, завчити. Ось ця ціна гарної оцінки та отриманих знань. Сьогодні інформація здобувається легко – достатньо тицьнути пальцем у тачскрін. І при цьому мало кого цікавить, що вона може бути неправдивою. Наївно думати, що Вікіпедія дає достовірні дані. Отже, отримана інформація ненадійна, хаотична і не сприяє розвитку інтелектуальних та аналітичних здібностей.

Яку практичну пораду дати батькам у цій ситуації? Вчіть дітей читати. «Книги – це переплетені люди» (А. Макаренко). Мозок, як і м'язи, потрібно тренувати. Він повинен робити важку для нього роботу. Якщо ми будемо лежати на дивані місяць і не рухатися, то нам потрібно буде заново вчитися ходити. Якщо ми не будемо читати, думати, міркувати, то перетворимося на примітивну соціальну людську зграю, що, власне, і відбувається.

Звісно, тим, хто хоче бути пастухом цієї зграї, хто буде її стригти та робити з неї котлети, вигідно, щоб було саме так. Дурний електорат краще розумного, це давно відомо. Він також вигідний і фінансовим магнатам. Бо дурна людина з примітивним мисленням буде ганятися за брендовими речами і бачити сенс свого життя у нескінченному прикрашанні своєї обгортки. Вона житиме й працюватиме заради фантиків.

Вчіть дітей читати не по планшету, а по друкованих книгах, які пахнуть друкарською фарбою, які мають вагу, колір та запах. Хороша художня книга розвиває мову, уяву, фантазію. Філософське читання – мислення. В іншому випадку пройде трохи часу, і творчість О. Пушкіна, Л. Костенко, А. Чехова та Л. Толстого стане для нас незрозумілим та складним шумерським клинописом.

Світ реальний у свідомості наших дітей став об'єднуватися зі світом віртуальним. А це є нова та не вивчена до кінця тенденція. Мені розповідав очевидець, як дівчинка років п'яти-шести намагалася великим та вказівним пальцями розширити «екран» вітрини магазину, на зворотному боці якої сиділа якась муха.

Що тут можна порадити? Якщо вже так необхідно купувати дитині планшет, то купуйте його разом із собакою. Тільки робіть так, щоб не ви, а ваша дитина цього собаку вигулювала, дресувала, годувала та няньчила. Нехай в неї буде велосипед, м'яч та вудка. Загалом, увесь той набір, який потрібний дитині для освоєння світу. Планшет для неї – більший ворог, ніж рогатка.

Нам вже має бути соромно та страшно за себе. В минулому були цивілізації значно вищого інтелектуального рівня, зі значно глибшим філософським мисленням. Ми вже набагато нижче рівня Стародавньої Греції, Китаю, Індії. Ми неминуче перетворюємося на примітивних аборигенів, тільки намистинки та скельця у нас інакше називаються та мають інший вигляд.

І ще порада. Не женіться за непомірними шкільними вимогами, які заганяють дитину у глухий кут психологічного рабства, тривожності, сколіозу та втраченого дитинства. Всі ці вимоги склали, по суті, вороги вашої дитини, не йдіть в них на поводі. Захистіть себе і своїх дітей від тех-агресії освіти. Я знаю родини, які розподіляють шкільні завдання дочки по членах сім'ї. Дідусь відповідає за математику та фізику, бабуся робить уроки з літератури, тато, мама, тітки, дядьки – з інших дисциплін. Те, що задають на трудах, вся сім'я робить разом. Дитина не тягне усього цього. Вся родина ледве справляється, зате дитя вчиться в престижній школі. Кому це треба?

Те, що писав Макаренко про свій час, потрібно помножити на 100 в нашому. Ось його цитата: «З вершин "олімпійських" кабінетів не розрізняють ніяких деталей і частин роботи. Звідти видно лише безмежне море безликого дитинства, а в самому кабінеті стоїть модель абстрактної дитини, зроблена з найлегших матеріалів: ідей, друкованого паперу, манилівської мрії».

Головне, що є у вашої дитини, – це її безсмертна душа. Душа, яка повинна розкритися в цьому житті як квітка. Заграти барвами неповторного індивідуального розмаїття своєї особистості. На жаль, сучасна школа через стандартизацію, бездушність, відсутність індивідуального підходу та віри в Бога вбиває цей процес у самому його зародку. Постарайтеся зробити так, щоб шкільна освіта не травмувала душу вашої дитини, і постарайтеся створити всі умови для її зростання, цвітіння та плодоношення.

Читайте матеріали СПЖ тепер і в Telegram.

Читайте також

Підпал храму УПЦ, або Ще раз про «вільні переходи» до ПЦУ

Наприкінці вересня прихильники ПЦУ спалили храм УПЦ на Волині. Як пов'язаний цей підпал і міф про «вільні переходи» з УПЦ до ПЦУ?

«Виття на місяць» замість вечірніх молитов чи чому клірики УПЦ йдуть у ПЦУ?

Священник Буковинської єпархії УПЦ Василь Левченко нещодавно пішов до ПЦУ. Чим же керувалася ця людина, ухвалюючи таке рішення?

Заборона УПЦ і війна з Росією: Пророки про причини військових поразок

23 вересня набув чинності закон про заборону УПЦ, а з фронту почали надходити тривожні новини. Чи пов'язано це між собою, і що говорять про подібні речі старозавітні пророки?

Християни проти гонінь: історія та сучасність

Православні християни на Закарпатті не дозволили представникам ТЦК мобілізувати двох священників УПЦ. Чому ця історія може навчити нас сьогодні?

Як відповідати на запитання: «Хто ваша Церква-мати?»

Часто противники УПЦ ставлять запитання на кшталт: «Хто ваша Церква-мати?» і «Де ваш Томос?», маючи на увазі, що у ПЦУ все це є, а значить вона – правильна. Але насправді все зовсім інакше.

Місце церковних канонів у житті християнина

Якщо ми будемо дотримуватися всіх канонів, але при цьому залишимося безжальними, немилосердними і не матимемо любові до ближнього, то чи допоможуть нам канони стати ближчими до Христа?