12 квітня Церква вшановує святителя Софронія, єпископа Іркутського

Святитель Софроній, єпископ Іркутський і всього Сибіру чудотворець, відомий під прізвищем Кристалевський, народився в Малоросії, у Чернігівському полку в 1704 році.

Батько його, Назарій Федоров, був «посполитий чоловік, більцем його, Софронія, звали Стефаном», на честь первомученика архідиякона Стефана. У нього було два брати і сестра Пелагія. Ім'я одного брата – Павло, ім'я іншого, старшого, невідоме, але є відомості, що він був згодом намісником Красногорського Золотоніського монастиря.

Дитячі роки Стефана проходили в містечку Березань Переяславського повіту Полтавської губернії, де оселилася сім'я після звільнення батька зі служби. З віком Стефан вступив до Київської духовної академії, де в той час навчалися два інших майбутніх святителя – Іоасаф, єпископ Білгородський, і Павло, митрополит Тобольський.

Отримавши духовну освіту, Стефан вступив у Красногорський Преображенський монастир, де вже подвизався його старший брат. 23 квітня 1730 року він прийняв постриг з ім'ям Софроній, на честь святителя Софронія, Патріарха Єрусалимського.

У ніч після постригу в чернецтво інок Софроній почув у Покровському храмі Голос: «Коли будеш єпископом, побудуй храм в ім'я Всіх святих», – що сповістив про його майбутнє служіння. Через два роки, в 1732 році, його викликали до Києва, де у Софійському соборі він був хіротонісаний в сан ієродиякона, а потім – ієромонаха.

Щодо наступного періоду життя святителя Софронія в його формулярі говориться наступне: «Після посвяти в тому Золотоніському монастирі скарбником був два роки, а потім узятий за указом Переяславської єпархії Преосвященного Арсенія Берлова до будинку його архієрейського, в якому був економом 8 років до взяття в Олександро-Невський монастир, від якого у ті роки у 1735 році був посланий до Санкт-Петербургу у справах його архієрейських, за якими в клопотанні пробув два роки».

У допомогу собі він викликав свого земляка, уродженця міста Прилуки, ієромонаха Сінесія, і поставив його будівельником Ново-Сергієвої пустині, приписаної до Олександро-Невського монастиря. З цього часу дружба двох подвижників – ієромонаха Софронія та ієромонаха Сінесія – все більше міцніла в єдиному пастирському служінні, вони вже були нерозлучні аж до своєї кончини на Сибірській землі.

У ці роки святитель Софроній багато праці поклав на благоустрій обителі та з поліпшення викладання у семінарії, що знаходилася при ній. Спільно з архієпископом Феодосієм він дбав про належне укомплектування монастирської бібліотеки.

При ньому була побудована церква: верхня, в ім'я святого Феодора Ярославича, старшого брата святого Олександра Невського, і нижня, в ім'я святого Іоанна Златоуста.

У 1747 році помер Іркутський єпископ Інокентій II (Нерунович). Шість років найбільша за територією Іркутська єпархія залишалася без духовної опіки.

Імператриця Єлизавета Петрівна (1741-1761) указом від 23 лютого 1753 року рекомендувала Святійшому Синоду благочестивого намісника Олександро-Невського монастиря Софронія, як «особу, не тільки гідну єпископського сану, але яка цілком може виправдати бажання і надії государині й Синоду – підняти тягар єпископського служіння у далекому краю і задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи та свавілля людського».

20 березня 1754 року святитель прибув в Іркутськ. Спочатку він заїхав у Вознесенський монастир – місце проживання своїх попередників, молився на могилі єпископа Інокентія (Кульчицького), просячи в нього благословення на майбутній подвиг.

Покликаний на апостольське служіння в цьому краю, святитель Софроній усвідомлював, що, окрім просвіти віруючих християн, йому доведеться приводити до віри ідолопоклонників, яких в Сибіру було дуже багато.

Приводити язичників до Христової Церкви було важко, бо деколи навіть у храмах нікому було служити, а займатися місіонерською діяльністю і поготів. Знаючи, як архієрейське Богослужіння благотворно діє на інородців, святитель не тільки сам служив благоговійно, але цього ж вимагав і від усіх кліриків.

До кінця своїх днів святитель Софроній зберігав любов до Красногорської Золотоніської обителі, яка виплекала його в дні юності. Він постійно сприяв підтримці в ній краси, посилаючи для цього необхідні кошти.

Відчуваючи погіршення здоров'я, святитель Софроній подав прохання в Синод про звільнення його на спокій. Але із відповіддю з Петербурга зволікали, бо було важко одразу підібрати гідного наступника.

Останні дні життя святитель Софроній проводив у молитовному подвигу.

Світло, яке просвітилось у добрих справах святителя Софронія, продовжує донині свідчити про славу Отця Небесного, «милостиво зміцнюючого святі Своя». І тепер не лише в Сибіру, на місці останніх подвигів святителя Софронія, але й на місці його перших подвигів благоговійно зберігається про нього свята пам'ять.

Читайте також

Капеллан ПЦУ: Солдат не повинен відчувати провину за вбивство ворогів

За твердженням клірика ПЦУ, не варто навіть використовувати слово «вбивство» у цій ситуації.

Військовослужбовицю ЗСУ покарали «відправкою на нуль» за захист УПЦ

Представник ПЦУ розповів, як карають командири віруючих УПЦ, які захищають свою Церкву.

У Відневі після провокації ПЦУ та УГКЦ на похороні воїна відібрали храм УПЦ

Прихильники УГКЦ внесли тіло воїна до церкви та примушували священника УПЦ відспівати військовослужбовця у православному храмі згідно з греко-католицьким обрядом.

Ієрарх УПЦ закликав паству молитися за повернення захопленого ПЦУ собору

Митрополит Феодосій закликав паству до соборної та домашньої молитви до Архістратига Божого Михаїла.

Глава РПЦ заявив, що Христос не засуджував страту

Патріарх додав, що хоча Церква не вітає смертну кару, вона ніколи не засуджувала її, якщо це покарання здійснюється за законом.

В Ірані студентка роздяглася на знак протесту проти носіння хіджабу

Правозахисники вимагають захистити дівчину від тортур та дати їй можливість зв'язатися із сім'єю.