"Віднині ублажать мене всі роди"

«…від нині ублажать мене всі роди» Лк.1:48

Чи є на світі людина, яка хоча б раз не чула про Пресвяту Богородицю?

Чи є на землі християнин, який хоча б раз у житті не молився словами – Пресвята Богородице, спаси нас? Напевно, що ні. Діва, яка прийняла в утробу та виносила під серцем Спасителя світу, сказала єдину заповідь за усе святе Писання – «...Зробіть усе те, що Він вам скаже!» (Ін. 2:5). Виконуючи заповідь Божу і пам'ятаючи про те, що Спаситель, будучи на хресті, вручив Пресвятій Богородиці в молитовну опіку увесь земний народ в особі апостола Іоанна Богослова, людство невпинно до нинішнього часу шанує свою молитовну покровительку перед Престолом Всевишнього.

Не злічити кількості храмів, освячених у пам'ять Пресвятої, важко злічити кількість чудотворних ікон, через які Богородиця продовжує подавати молитовне заступництво та заступництво від усілякого зла. І ось сьогодні Церква Господня вшановує ще один урочистий момент в історії людства, вказуючи, що навіть після фізичного розлучення Пресвята Діва не покидає тих, хто до неї приходить з чистотою серця та душею, сповненою проханнями і молитвами.

Люди з самого початку намагалися відчути силу благодаті, до якої торкнувся Господь: зберігали залишки манни небесної, жезл Аарона, пізніше стали прикрашати місця захоронення праведників, які прославилися святістю у Єврейському народі. Однак саме у християн завжди був найбільш відчутний потяг до шанування речей, що належали святим людям. Вони зберігали і отримували зцілення від поясів і хусток Апостола Павла, шанували тінь апостола Петра, яка лише падала на хворих і цим дарувала зцілення, створювали катакомбні церкви, в яких зберігалися мощі святих мучеників, на чиїх гробах відбувалися літургії і отримували зцілення.

Увесь чудесний прояв зцілення дав зрозуміти людям слова, сказані у святому писанні – «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе у вас...» (1 до Коринтян 6:19). І коли Господь своєю благодаттю торкався і освячував людину, та благодать переходила і на інших людей.

Як це відбувалося та чи не було ідолопоклонством – цю відповідь давно отримано. По-перше, Господь своєю всемогутністю може створити диво і подати благодать через що завгодно, незалежно від того, що це – хустинка чи пояс, риза чи саме тіло святої людини, яке так само, як і душа, є творінням Всевишнього. По-друге, Християни ніколи не поклонялися мощам чи то речам святих – вони їх шанували. Тобто, виражаючи повагу до людини, яка прославилась святий життям, до його речей, що зберігають молитовну пам'ять і гарний приклад святого життя, християни виражали поклоніння Творцю, що Він своєю благодаттю не оминає рід людський і продовжує виконувати те, за чим прийшов у світ, допомагаючи відновити й посилити святість, втрачену людиною в Едемському саду.

Що ж, сьогоднішня історія про ще одну святиню, яка і донині зберігає пам'ять, молитовну натхненність і чистоту Діви, «яку ублажають всі роди».

У п'ятому столітті два грецьких вельможі, Гальбій і Кандид, відправились до Святої Землі на поклоніння святиням, які і донині збирають біля себе мільйони віруючих. Зупинившись на ніч у старечої жінки, вони помітили особливе місце, де постійно горіли свічки і опалювався ладан. Розпитавши її про це місце поклоніння Всевишньому, вони дізналися історію великої святині, яка перебувала в тому ківоті. Це була риза пресвятої Богородиці, заповідана Старечім дівам з міста Назарет із благословенням постійно передавати її діві, яка буде доглядати за нею.

А вже через деякий час святиню зустрічав увесь Константинополь разом з Патріархом Геннадієм і імператором Левом Великим. Зі страхом та трепетом було прийнято рішення помістити святиню в найшановнішому місці у Влахернах. Біля берегу моря був споруджений новий Влахернський храм, в якому Патріарх помістив ризу, пояс і омофор Пресвятої Богородиці у ковчег.

Могла б історія записати всі чудеса, які звершувалися у храмі, де перебувала святиня? Напевно, що ні. Церковні історики досі із захватом цитують чудо 626 року, коли при щирій молитві Патріарха Сергія сильний ураган відвернув бойові кораблі і цілу армію персів і хозар, обернувши їх наступ на поразку. Також історичною подією, особливо важливою для Київської Русі, стало відвернення наступу князя Аскольда, який, пішовши на місто і маючи можливість підняти його на спис, погодився на великий викуп і мирний договір, після чого Аскольд прийняв хрещення і був названий іменем Миколай. Вже майже евакуйовану святиню повернули знову на урочисте місце,вкотре віддавши шанування заступництву Пресвятої Богородиці.

У пам'ять цій події, коли Візантія не просто уникла захоплення, але й отримала в союзники Русь, патріархом Фотієм було встановлено святкування Покладення Чесної Ризи Пресвятої Богородиці, яке й нині святкується 15 липня.

Ось таким дивним промислом свято Покладення Ризи є одночасно і святкуванням заснування Київської Митрополії та продовженням розповсюдження Християнства на теренах Київської Русі.

Під час Хрестових Походів 13 століття хрестоносцям, які хотіли викрасти ризу Богородиці, не вдалося це здійснити – серед перечислених святинь був тільки головний убір пресвятої Діви.

У 1434 році у Влахернському храмі сталася пожежа, після якої частини одягу Богородиці розійшлися в різні куточки світу. Також частина ризи була привезена святителем Діонісієм, архієпископом Суздальським, з Константинополя до Москви, де і зберігалась в Благовіщенському та Успенському соборах.

Молитви, які возносились до Пресвятої Богородиці, не залишалися без уваги на новому місці перебування святині. Варто згадати татарські навали царевича Мазовши, який цілком був здатний захопити Москву, але жива молитва святителя Іони і безперервні звершення літургії досягли престолу Всевишнього і, за свідченнями істориків і літописців, у татарському таборі сталося велике збентеження: воїни з великим жахом стали покидати військовий табір, кидати зброю з захопленими скарбами і нарешті відступили від міста. В пам'ять цій події був збудований храм Ризопокладання, і хоча першу будову було знищено пожежею, на цьому ж місці побудували новий храм, який був освячений в 1486 році і стоїть і донині.

У наші дні хітон Богородиці зберігається в історичному музеї в Зугдіді (Грузія) – грузинські та грецькі фахівці підтвердили справжність святині.

На даний момент ніхто з істориків не може пояснити, як святиня потрапила до Грузії: одні стверджують, що її таємно перевезли з Візантії у зв'язку з іконоборством, інші ж запевняють, що святиня ще з перших століть Християнства зберігалася в Хобському Успенському монастирі.

Спливали віки, тисячі християн приходили для молитовного звернення і поклоніння перед ризами до пресвятої Богородиці. Про це свідчили посли Російської імперії і афонські ченці, які підтверджували, що саме через іконоборство святиню вивезли до Грузії. Навіть Ієрусалимський Патріарх Дотеус у 17 столітті мав наміри вивезти ризи з Грузії, але його намагання не увінчалися успіхом.

Часи змінювалися, і, якщо в більшості часового періоду святиню увінчували коштовні ківоти і навіть приставлялась охорона, то в Радянський період про Ризу забули. Вона продовжувала зберігатися у монастирі, де її не раз змочувало дощем і засипало снігом, а у 1936 році Риза Богородиці була перенесена в архівне сховище історичного музею.

У наш час Хітон Пресвятої Діви відкритий для всього православного світу та раз на рік, 15 липня, Грузинська Православна Церква відзначає свято, яке йменується Влахерноба. Саме у цей день Риза Пречистої Діви виноситься з музею і покладається для поклоніння у Кафедральному Соборі Влахернської ікони Божої Матері, де після Божественної Літургії усі бажаючі можуть приклонитись до великої святині, яка зберігає пам'ять про Чисту Голубицю – Пресвяту Діву, що народила усьому людському роду Спасителя Світу.

Нехай же у це велике свято Пресвята Богородиця почує наші молитви та зупинить кровопролиття, війни і ненависть, а взамін подарує мирне небо над усіма нами.

Читайте також