Сделайте поступок, поражающий и вдохновляющий Бога

Спаситель моет ноги ученикам. Фото: Facebook

Как часто евангельское поведение Христа нам ошибочно рисуется в воображении пафосно легендарным и былинным… В Его истории как будто всё взвешено, возвышено и заранее торжественно предопределено. В нашем представлении Он уже твердо уверен, что завтра войдет в Иерусалим, послезавтра проследует к торгующим в храме и выгонит их, во вторник – переспорит богословов иудейских школ и их философов и так далее, день за днём, по составленному графику. Однако каждый день его жизни, и тем более накануне Страстей, это день ежедневного и ежечасного выбора, борьбы, поиска ответов «Зачем мне это делать?».

Мне кажется, что я уже некогда рассказывал вам историю, поведанную не так давно на лекции одним публицистом. Он делал череду интервью с ребятами, вышедшими из сложных и нестандартных семей, чтобы вдохновить юных зрителей, живущих сегодня в тяжелых условиях. Однако одну девочку, которая воспитывалась бабушкой и дедушкой, и в момент интервью уже училась в военном ВУЗе, разговорить не удавалось – она молчала после каждого вопроса. И вот несдававшийся интервьюер решил поговорить с ней между записями, спросив как она проводит своё свободное время. И девочка заговорила. Она скупо рассказала, что во время увольнительных приходит в городской парк, сидит на лавке и просто наблюдает за прогуливающимися семьями, слушает их разговоры, и так уже пол года. На вопрос журналиста: «Зачем?», она ответила: «Я понимаю, что моя будущая военная жизнь когда-то разорвет мирную службу и в ней появится война. Я просто всматриваюсь в людей и пытаюсь ответить самой себе «стоят ли они того, чтобы я рисковала своей жизнью и умерла ради них?»». И к какому же ответу вы пришли за эти пол года наблюдений: «Люди разные, печальные, наглые, эгоистичные, были и добрые… Но я пришла к выводу, что всё же они стоят моей жизни…».

Если вы думаете, что люди вокруг Христа вели себя как то по особенному, то вы ошибаетесь: спорили, толкались, осуждали, выпрашивали без надобности, просили выступить гарантом кредита или судьей по имуществу между родными. И поэтому я уверен, что Господь наш задавал Себе именно этот вопрос много много раз: «Стоит ради них умирать или нет?». Причем в года расцвета – 33 с половиной! Христос был в самой золотой человеческой поре.

Война, как лупа, увеличила наши страсти и добродетели. Кто-то оказался человеком широчайшего сердца, а кто-то нашел единственный двигатель дальнейшего своего бытия в проклятии других и множении зла в устном разговоре, в социальных сетях… Мы и раньше, стоя в очереди на кассе магазина, как собственно и нередко в храме, были недовольны длиной чьей-то юбки, массой макияжа, примитивностью речи… нам многие казались по-сократовски неглубокими, значит и недолюдьми - «неосознанная жизнь не стоит того, чтобы её проживать».

Но кого-то война перевернула, и он омылся, кто-то наоборот – погрузился в грязь. И вот сегодняшнее Евангелие говорит нам до самого входа в Иерусалим казалось бы об рудиментном по отношению к празднуемому событию фрагменте. Христос накануне вечером ужинал в доме Симона прокаженного. И Мария, сестра Лазаря, достала в хрупком сосуде флакон с миром – аналогом современных духов, отломала его горлышко и стала поливать им ноги Господа. Иоанн уточняет даже его рыночную цену – 300 динариев. Учитывая, что средняя дневная зарплата мужчины была один динарий, то она потратила одну годовую зарплату за 15-20 минут. Заметив, что она не запаслась полотенцем, не стала мешкать и просто вытерла ноги Христа от избытков благовонного масла своими длинными волосами.

Если мне не изменяет память, Василий Великий заметил важную закономерность:

«Мария моет ноги миром Спасителю и вытирает волосами в субботу» –

– «Спаситель моет ноги ученикам в сионской горнице и вытирает полотенцем через пять дней в четверг…»

Простой человек удивляет Сына Божьего своим добрым и неожиданным поведением – Сын Божий, вдохновляемый этим поступком, находит достойных представителей человечества и воодушевленный исцеляет, учит, страдает за него. Я не раз повторял вам как жертвоприношение Авраамом Исаака сделало невозможным не пришествие Сына Божьего в наш мир для нашего спасения. Бог увидел воочию, что если некий человек пошел до предела и согласен был отдать Ему самое большое сокровище – своего сына, то как Он – Бог, может теперь не отдать нам Сына Своего!?!

То есть эта женщина Мария, стала последней каплей перед решимостью Спасителя. Он наверняка будет думать именно о её поступке, засыпая ночью перед входом в Иерусалим…

Дорогие мои, Бог ждет наших неожиданных добрых поступков, дел, которые будут выходить за пределы слов и удивлять Его. Один наш, казалось бы тонущий в океане восьмимиллиардного населения, поступок может показаться каплей в океане и незначительной деталью, но он вдохновляет Бога сохранять наш мир и заботиться о нём, нарушать физические и психологические законы и не скатиться человечеству в звериное состояние. Я желаю вам сегодня не в тон «вербного» воскресенья сконцентрироваться на веточках в руках, а сделать поступок поражающий и вдохновляющий Бога, как малозаметное на первый взгляд омовение миром Марии, и перевернуть ВСЮ историю.

***

НАВІЩО?

Як часто євангельська поведінка Христа нам помилково малюється в уяві пафосно легендарною і билинною... У Його історії начебто все зважено, піднесено і наперед урочисто визначено. У нашому уявленні Він уже твердо впевнений, що завтра увійде до Єрусалиму, післязавтра пройде до торгуючих у храмі і вижене їх, у вівторок – отримає риторичну перемогу над богословами юдейських шкіл та їхніх філософах і так далі, день за днем, заздалегідь складеним графіком. Однак щодня його життя, і тим більше напередодні Страстей, це день щоденного та щогодинного вибору, боротьби, пошуку відповідей «Навіщо мені це робити?».

Мені здається, що я вже колись розповідав вам історію, яку розповів недавно на лекції один публіцист. Він робив низку інтерв'ю з молодими людьми, які вийшли зі складних та нестандартних сімей, щоб надихнути юних глядачів, які сьогодні живуть у важких умовах. Проте одну дівчинку, яка виховувалась бабусею та дідусем, і в момент інтерв'ю вже навчалася у військовому ВНЗ, розговорити не вдавалося – вона мовчала після кожного питання. І ось інтерв'юер вирішив поговорити з нею між записами, запитавши як вона проводить свій вільний час. І дівчинка заговорила. Вона скупо розповіла, що під час короткострокової відпустки приходить до міського парку, сидить на лавці і просто спостерігає за родинами, що прогулюються, слухає їхні розмови, і так уже пів року. На запитання журналіста: «Навіщо?» вона відповіла: «Я розумію, що моє майбутнє військове життя колись розірве мирну службу і в ній з'явиться війна. Я просто вдивляюся в людей і намагаюся відповісти самій собі «чи вони варті того, щоб я ризикувала своїм життям і померла заради них?». « - І до якої ж відповіді ви дійшли за ці півроку спостережень?». « - Люди різні, сумні, нахабні, егоїстичні, були й добрі… Але я дійшла висновку, що все ж таки вони варті мого життя…».

Якщо ви думаєте, що люди навколо Христа поводилися якось особливо, то ви помиляєтеся: сперечалися, штовхалися, засуджували, випрошували без потреби, просили виступити гарантом кредиту або суддею з майна між рідними. І тому я впевнений, що Господь наш ставив Собі саме це питання багато разів: «Чи варто заради них помирати чи ні?». Причому в роки розквіту – 33 з половиною! Христос був у найзолотішій людській порі.

Війна, як лупа, збільшила наші пристрасті та чесноти. Хтось виявився людиною найширшого серця, а хтось знайшов єдиний двигун подальшого свого буття у прокляттях інших та множенні зла в усній розмові, у соціальних мережах… Ми й раніше, стоячи в черзі на касі магазину, як і нерідко в храмі, були незадоволені довжиною чиєїсь спідниці, масою макіяжу, примітивністю мови… нам багато хто здавався по-сократівськи неглибоким, отже і недолюдиною - «неусвідомлене життя не варте того, щоб його проживати».

Але когось війна перевернула, і він омився, хтось навпаки – поринув у бруд. І ось сьогоднішній Євангельський сюжет розповідає нам до входу в Єрусалим здавалося б про рудиментний по відношенню до події фрагменті. Христос напередодні увечері вечеряв у домі Симона прокаженого. І Марія, сестра Лазаря, дістала у крихкій посудині флакон з миром – аналогом сучасних парфумів, відламала його шийку і стала поливати їм ноги Господа. Іоан уточнює навіть його ринкову ціну – 300 динаріїв. Враховуючи, що середня денна зарплата чоловіка була один динарій, вона витратила одну річну зарплату за 15-20 хвилин. Помітивши, що вона не запаслася рушником, не стала гаяти часу і просто витерла ноги Христа від надлишків запашної олії своїм довгим волоссям.

Якщо мені не зраджує пам'ять, Василь Великий помітив важливу закономірність:

«Марія миє ноги миром Спасителеві і витирає волоссям у суботу» –

– «Спаситель миє ноги учням у сіонській світлиці та витирає рушником через п'ять днів у четвер…»

Проста людина дивує Сина Божого своєю доброю і несподіваною поведінкою – Син Божий, Якого надихає цей вчинок, знаходить гідних представників людства і натхненний зцілює, вчить, страждає за нього. Я не раз повторював вам як жертвопринесення Авраамом Ісаака унеможливило не пришестя Сина Божого в наш світ для нашого спасіння. Бог побачив на власні очі, що якщо якась людина пішла до краю і згодна була віддати Йому найбільший скарб – свого сина, то як Він – Бог, може тепер не віддати нам Сина Свого!?!

Тобто ця жінка Марія стала останньою краплею перед рішучістю Спасителя. Він напевно думатиме саме про її вчинок, засинаючи вночі перед входом до Єрусалиму...

Дорогі мої, Бог чекає наших несподіваних добрих вчинків, діл, які виходитимуть за межі слів і дивуватимуть Його. Один наш вчинок, здавалося б тоне в океані восьмимільярдного населення, і може здатися краплею в океані і незначною деталлю, але він надихає Бога зберігати наш світ і піклуватися про нього, порушувати фізичні та психологічні закони і не скотитися людству в звіриний стан. Я бажаю вам сьогодні сконцентруватися не в тон «вербної» неділі на гілочках у руках, а зробити вчинок, що вражає і надихає Бога, як малопомітне на перший погляд омивання миромом Марії, і перевернути ВСЮ історію.

Читайте также