Ніяких мирних переходів громад не було!
Православна Буща
Майже щомісяця з’являються новини про освячення щойно збудованих храмів в УПЦ. Власне, вчора 24 липня було освячено храм УПЦ в селі Буща. «Мирний перехід» в цьому селі запам’ятався безпосередньою участю тодішнього голови РДА Сергія Кондрачука, який вправно ломом відчиняв двері храму.
Заперечте мені, якщо я помиляюся - ніяких мирних переходів громад не було!!! Всі громади УПЦ не тільки збережені, а ще й будують та освячують собі нові храми. Якби громади масово перейшли, то не було б кому будувати ті храми, та й молитися в них. Насправді було і є так: від громади УПЦ відколюється частина людей, змінює конфесійну приналежність, з допомогою влади відбирає храм і стверджує: громада перейшла! А потім хтось будує і освячує храм. Дивно, хто? Звісно люди! Значить громада не перейшла, просто відкололася якась її частина. Відкололася, але не перейшла, так буде правильно.
Більш того, відкололися в своїй більшості ( наголошую - в більшості) ті, хто до храму майже ніколи не ходив. Про таких кажуть – не знає в яку сторону відкриваються двері. Як результат порожні храми, та проблеми з їх утриманням.
А за православну Бущу , щиро радію. Миру Вам, рясних Божих благословінь та щира подяка за вірність матері Церкві.
ПС: Як було в Бущі – в першому коментарі під дописом.
Читайте также
Відповідь мовчанням сильніша ситуативних аргументів.
Будьмо багатослівними своїми вчинками, поступками та подвигами, а не вивіреними термінами.
Десятинный монастырь для верующих не «незаконный МАФ», а храм
Какое значение это событие будет иметь в дальнейшем у верующих и священства УПЦ для определения их отношения к центральным властям и к ПЦУ в целом?
Что я здесь делаю? Неделя о блудном сыне
Господи, пусть этот вопрос прозвучит в сердцах тех, кто этой ночью нажимает на кнопку "пуск", и все дети доживут до утра…
Молчать нельзя, когда хулят Бога
В любой дискуссии нужны аргументы, а не эмоции. А вера не имеет доказательств. Это опыт, который у каждого индивидуальный.
Рассказ Александра Ужанкова о чуде святителя Феодосия Черниговского
Летом 1962 года мне исполнилось семь лет, и я очень хотел поскорее пойти в школу.