Парафія як община сімейного типу

Новый храм в с. Котюжины

Пише мені один наш священик з Тернопільської області, в якого я запитав як справи з храмом, бо знав, що була загроза захоплення:

"Із храмом - ситуація погана: нашу громаду вигнали із церкви, не пускають навіть на подвір'я, будь-які спроби перемовин ігноруються. Навіть навпаки - йде агресивна кампанія тиску і залякування, щоб очорнити нас у очах наших вірних парафіян і вижити нас із села. У хід йде брехня, наклепи і просто образи.

Зараз служимо у церковному будинку. Одна наша жителька-п'ятидесятниця, що виїзджає на проживання до США, передала безкоштовно свій старий будинок і земельну ділянку. Там ми зараз робимо ремонт, щоб пристосувати для богослужбового використання.

Наші віряни, хоча і в меншості (нас близько 60 дорослих - 23 двори), але згуртувалися, дружно боронять свою позицію, допомагають один одному, підтримують один одного в різних обставинах і життєвих ситуаціях. Я б назвав би цей процес - створенням общини сімейного типу, де усі близькі родичі.

Парадокс ситуації і у тому, що вірність виявили ті, від яких такого ніхто не очікував».

P. S. Попри великі проблеми, в середовищі УПЦ в стражданнях, в випробуваннях, в муках зараз народжується щось велике й справжнє.

Читайте также

Відповідь мовчанням сильніша ситуативних аргументів. 

Будьмо багатослівними своїми вчинками, поступками та подвигами, а не вивіреними термінами. 

Десятинный монастырь для верующих не «незаконный МАФ», а храм

Какое значение это событие будет иметь в дальнейшем у верующих и священства УПЦ для определения их отношения к центральным властям и к ПЦУ в целом?

Что я здесь делаю? Неделя о блудном сыне

Господи, пусть этот вопрос прозвучит в сердцах тех, кто этой ночью нажимает на кнопку "пуск", и все дети доживут до утра…

Молчать нельзя, когда хулят Бога

В любой дискуссии нужны аргументы, а не эмоции. А вера не имеет доказательств. Это опыт, который у каждого индивидуальный.

Рассказ Александра Ужанкова о чуде святителя Феодосия Черниговского

Летом 1962 года мне исполнилось семь лет, и я очень хотел поскорее пойти в школу.

Почему надо кошмарить народ, когда он молится за наших воинов?

Не понимаю логики руководителей.