З Богом нічого не страшно!

Община села Годомичи приняла решение перейти в ПЦУ

Слава Богу мої любі підписники!

Вчора, 10 лютого громада нашого с. Годомичі прийняла рішення перейти до церковної установи ПЦУ

Було чимало людей, 175 людей проголосували за перехід, і 28 залишилися вірними канонічній українській православній церкві ( хоча за справжніми підрахунками залишилося 68 осіб, але засоби масової інформації як завжди пишуть те, що їм вигідно).

Насправді я не буду зараз писати, що ви зробити, чи це правильно, чи ні, адже хто хотів дізнатися правду вони її чули, тому, що священник неодноразово пояснював що ваш перехід у структуру, яка невизнанна ще ніякими церквами світу - є помилкою, але це ваше рішення, і хто не бажає чути правду він її не чує.

Хочеться тільки поділитись своїми емоціями, хоча, впевнена що не всі підтримають моєї думки і моїх поглядів але все ж..

20 січня 2019р. було 2 роки як ми приїхали у ваше селище. Сказати, що це було легко, чи важко, це нічого не сказати.

У мої 20 років ми приїхали у чуже село, в якому дуже чекали священника, з дитиною, якій ще не було року. Важко було звикати і до нової місцевості, до людей, які так оманливі, тяжко зрозуміти, кому можна вірити, кому не варто, дуже хотілось і потоваришувати з кимось, і зробити щось для людей, брак спілкування в перший час був нестерпним, але проведений час з вашими дітками, різні заходи, наші пікніки, співанки, виступи, недільні службочки, все це наповнювало життя фарбами. Ще мені дуже пощастило з чоловіком, і ми всіма силами старалися один одного підтримувати щоб все пережити, і звикнути до всього, адже ніхто не змушує ставати священником, і теоретично ми знали на що йдем.

Пройшло 2 роки, і ваше село стало і моїм. Донечка підросла, ми пізнавали людей, багато часу, сил, любові, подій ми пережили саме тут, і це стало частиною нас, наш храм став частиною нашого життя.

Дуже сумно тепер спостерігати на те, що сталося.

Не так суттєво чи ви підтримали нас з Батюшкою чи ні, важливо чи ви залишились людяними при цьому. Коли під час зборів обливати священника брудом та брехнею, чи москалем.

Де правда ваша, якщо з самого початку ви все будуєте на брехні!

Дивно, коли люди, на яких я могла з впевненістю покластись, кого вважаєш рідним для себе, ідуть за натовпом, адже так роблять всі, щоб не виділятися, щоб не бути, не таким як решта. І люди, і друзі, як завжди пізнають в біді!

Священник, який залишився вірним українській православній церкві не може тепер служити в нашому храмі, звичайно на проживання в церковному будинку ми тепер не претендуємо, але в нас залишилось найважливіше, що може бути у православного християнина - це віра в серці!

Я не знаю ще точно, де ми будемо молитися, я не знаю ще, де ми будемо завтра жити, я не знаю, чи ті, хто залишились з нами залишаться до кінця, але я знаю точно, що з Богом нічого не страшно, обов’язково все стане на свої місця, обов’язково все налагодиться, адже все, що трапляється на нашому шляху - робить нас сильними!

Дуже хочеться подякувати Богові за тих людей, які у таку важку ситуацію підтримують нас з Батюшкою і довіряють священнику, який перш за все веде вас до спасіння Божого, і стоять до останнього в своїй вірі.

Терпіння нам всім, сили духовної, і Божої допомоги на нашому шляху!

Читайте также