Про церковний лютий
На интронизации Епифания Думенко не было представителей Поместных Церквей
Дозволю собі підбити підсумки останніх кількох днів, оскільки за цей час сталось чимало непересічних подій, які тепер воліють залишати поза увагою або ж применшують їхню важливість.
Перша - це участь Предстоятеля Української Православної Церкви в урочистостях з нагоди 10-річчя патріаршої інтронізації Предстоятеля РПЦ. Як відомо, участь в цих урочистостях взяли представники 11-ти Помісних Православних Церков світу.
Друга - інтронізація очільника ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП (пишу так, бо тепер, як і більшість з тих, хто цікавиться ситуацією, - не знаю, як називається ця релігійна організація). Цю подію своєю увагою вшанували кілька представників Константинопольського патріархату та ігумен одного з монастирів Афону (що аж ніяк не означає згоду з цією подією усього Афону, оскільки священний Кинот кількома днями раніше, відмовився брати участь у цьому заході).
Треба сказати, що порівняння у цій ситуації є доречним з багатьох причин. Хто би там і що не казав, але визнання/невизнання у Православному світі - це принципове питання престижу. Факт визнання підтверджується не словесними одами та хвалами окремих представників тієї чи іншої Помісної Церкви, а саме співслужінням, оскільки це і є ознакою Євхаристійної єдності. Сама ж Євхаристійна єдність, якщо вона повноцінна, є ознакою дотримання соборності Церкви, яка, як один з основних екклезіологічних принципів, аксиомічна.
Таким чином, станом на сьогодні, ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП має Євхаристійну єдність лише з Константинопольським патріархатом. Натомість УПЦ, в особі Її Предстоятеля, вкотре засвідчила єдність з усім Православним світом. Більше того, виходячи з заяв представників окремих Помісних Церков, легітимність Блаженнішого Митрополита Онуфрія жодним чином не піддається сумніву і абсолютно не заперечується. Зовсім протилежні настрої панують до предстоятеля ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП - Епіфанія.
Для простішого розуміння ситуації хотів би провести наступну паралель. У світовій практиці існує акт міжнародно-правового визнання. Він застосовується по відношенню до тих територіальних об'єднань, які претендують посісти своє місце у світі. Та чи інша державна одиниця стає такою лише тоді, коли її визнають інші державні одиниці. Найкраще звісно - посісти місце в ООН. Перебування держави в ООН дорівнює загальносвітовому визнанню, яке дає можливість встановлювати дипломатичні, політичні, економічні та іншого роду стосунки.
Існують прецеденти, коли окремі територіальні об'єднання, які не визнані більшістю світу, все ж визнаються окремими державами (зазвичай тими, хто взяв найактивнішу участь у їхньому створенні). Зрозуміло, що місце в ООН для таких об'єднань залишається абсолютно недосяжним. Причиною тому є спосіб утворення подібних квазідержав.
Так от, якщо перенести цю модель на церковну ситуацію в Україні, а відтепер і у цілому світі, - ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП - це церковне об'єднання, яке претендує на визнання у церковній ООН - серед Помісних Церков. Звісно ж, Константинопольський патріархат, як Церква, що особливо доклала зусиль для створення ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП, визнає це об'єднання і всіляко намагається переконати всіх інших у тому, що їхнє дітище є цілком законно створеним. Однак в церковній ООН вважають інакше. Принаймні станом на тепер.
До речі, в контексті цього порівняння варто зауважити, що в інтронізації Блаженнішого митрополита Київського і всієї України Онуфрія, яка відбулась у 2014-му році, взяли участь представники 11 Помісних Церков світу. Інші - надіслали свої вітання з обранням (мирні грамоти) дещо згодом. Того дня у Києві була також делегація від Константинопольського патріархату (приблизно у тому ж складі, що і сьогодні у Софії Київській).
Варто також звернути увагу на той факт, що у ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП фактично утворилось двоєвладдя. Інакше як сприйняти заяви очільника УПЦ КП Філарета, який фактично відмовився визнавати над собою владу свого ж ставленика, розсилаючи по єпархіях накази про те, що його ім'я, як патріарха, повинні підносити за відправами першим у списку. Також показовим у цій ситуації є демарш Філарета, який, якщо я не помиляюсь, після обрання Епіфанія предстоятелем ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП, не співслужив з ним, а сьогоднішнє дійство взагалі проігнорував (кажуть, що захворів, однак в самі ПЦУ/КМ УПЦ/СЦУ/УПЦ КП у це не вірять, про що можна зробити відповідні висновки навіть з їхніх дописів у соц.мережах). Крім того, УПЦ КП, очільником якої є Філарет, так і не знято з реєстрації. Це значить, що існує дві паралельні структури.
Особисто мені надзвичайно цікаво побачити, як будуть розгортатись події далі. Спеціально нічого не прогнозую і не роблю оціночних суджень, щоби не викликати звинувачень в необ'єктивності. Просто звів усе, що лежить на поверхні до купи, аби можна було бачити загальну картину станом на початок лютого 2019 року.
Читайте также
Відповідь мовчанням сильніша ситуативних аргументів.
Будьмо багатослівними своїми вчинками, поступками та подвигами, а не вивіреними термінами.
Десятинный монастырь для верующих не «незаконный МАФ», а храм
Какое значение это событие будет иметь в дальнейшем у верующих и священства УПЦ для определения их отношения к центральным властям и к ПЦУ в целом?
Что я здесь делаю? Неделя о блудном сыне
Господи, пусть этот вопрос прозвучит в сердцах тех, кто этой ночью нажимает на кнопку "пуск", и все дети доживут до утра…
Молчать нельзя, когда хулят Бога
В любой дискуссии нужны аргументы, а не эмоции. А вера не имеет доказательств. Это опыт, который у каждого индивидуальный.
Рассказ Александра Ужанкова о чуде святителя Феодосия Черниговского
Летом 1962 года мне исполнилось семь лет, и я очень хотел поскорее пойти в школу.