Хрест – поперек горла?

Кілька православних приходів у Західній Україні за останній рік стали полем для діяльності рейдерів та політичних популістів. Журналістські розслідування того, як храми УПЦ «мирно переходять» до користування захоплювачів, що прикриваються при цьому «громадою», залишають доволі гнітючі враження.

Однак ситуація в Охнівці, що склалася за останній місяць, як з’ясувалося, була у прямому значенні розпалена на кістках. Ким? Напевне, людьми, які просто байдужі до трагічної історії цього невеличкого села, котре вже пережило жахливі наслідки штучного роздмухування ворожнечі між людьми.

На якій же землі стоїть нині храм УПЦ в Охнівці, та що вперто минають погляди представників преси, котрі бувають тут, аби скласти черговий «карточний будиночок» з підмішаних свідчень та популістських заяв про конфесійну належність цієї споруди?

Бодай найменша здатність до спостережень вже мала б допомогти у цій справі. Одразу на в’їзді до Охнівки зліва на узбіччі є великий жалобний металевий хрест. Таблички на ньому свідчать про драму, яка рясно полила цю землю кров’ю у 1943 році. Тут згадується пам’ять поляків, що загинули тут під час конфлікту, та польських військовослужбовців, що були вбиті у вересні 1939 року.

Справа від дороги є насип, на якому теж стоїть пам’ятний хрест. Це – в’їзний знак, присвячений усім жителям цього куточка Волині, незалежно від національності, що загинули у конфлікті 1943 року. Втім, віднедавна з патріотичних мотивів його оздобили двома прапорами, один з котрих – державний. Судячи з їхнього вигляду, патріоти забули про обидва.

Чи є придорожній могильний хрест місцем для розташування державної або політичної символіки? Очевидно, відповісти на це буде складно. Що ж відбувається в Охнівці зараз?

Наш візит до приходу у храм Іоанна Богослова відбувся водночас зі спільним богослужінням місцевої громади УПЦ та гостей з Ковельського благочиння. Господарям храму нині доводиться відстоювати свій храм та репутацію. Охнівка є одним з сіл, у котрому громада УПЦ була зареєстрована пізніше, ніж осередок УПЦ КП, та взяла на себе будівництво майбутнього храму, почате Київським патріархатом. Нині ж новісінький храм Іоанна Богослова належить саме парафіянам УПЦ, і цей факт засвідчений як документами на землю під спорудою, так і правом власності на приміщення.

Прихожанки кажуть, що свого часу просто залишили своїм односельчанам з УПЦ КП дерев’яну прибудовану до клубу капличку та пішли шукати гроші, щоб відновити у селі православну церкву. Колись така була в Охнівці, однак її спалили у 1943 році: новий храм наприкінці 90-х вирішили будувати на місці культової споруди, яка не вціліла у тодішній трагедії.

На початках церква планувалась як власність громади УПЦ КП. Однак роки йшли, фінансувати будівництво було складно, і нарешті люди, котрі по копійці стягувались для відновлення храму, звернулись по допомогу до місцевого фермера. Якби не він, кажуть охнівці, то досі не було б навіть зрубу. Допоки за кошт прихожан УПЦ зводився новий храм, в залишеній капличці нинішні претенденти на це майно не зробили нічого: це приміщення вже виглядає як аварійне. У результаті готовий храм, землю під ним зареєстрували як власність громади УПЦ, а приміщення прихожан КП занепадало.

Коли на Заході пішла хвиля захоплень православних храмів, зачепило й Охнівку. Розпалення ворожнечі на цій землі – подвійний злочин. Жодного разу автори публікацій про те, як законну власність громади УПЦ намагаються перетягнути до іншої конфесії, не звернули увагу на пам’ятник на храмовому подвір’ї.

На розгорнутих брилах написані дані про понад сотню українців, що стали жертвою трагедії 1943 року. «Тут написано і про мою родину», – каже житель села Охнівка Іван. Його батько переповідав йому, як жахлива бійня у цих хатах почалась після випадкового вбивства якимсь заїжджим гуцулом поляка. Кого вбивали ті, хто прийшов за нього мститись? Це добре видно на пам’ятнику. Не всі дані про жертв тих днів вдалося зберегти.

Церква, яка людським трудом постала на місці спаленого тоді храму, нині стала майданчиком для огидних сварок, зазіхань на чужу власність, відвертої брехні та наклепів на священнослужителя. Все це відбувається буквально в кількох кроках від тодішнього сільського кладовища. Втім, претенденти на храмове майно навряд чи звертають увагу на пам’ять про загиблих односельчан, викарбувану на чорному камінні.

«Наші сини працюють трактористами, а за чий рахунок оці нероби щодня їдять та п’ють?», – обурюються жінки, які погодились розказати про те, що нині переживає сільська православна громада. З їхніх слів, опоненти, представники «патріотичних» політичних сил, у вічі кажуть їм, що їм потрібна не церква, а просто зробити на зло, причому багато хто з нинішніх показових церковних патріотів не ходив ані до храму, а ні до каплички УПЦ КП. А дехто, кажуть люди, колись у школі зривав з дітей хрестики.

Чи дійде в Охнівці до чергового спаплюження могил, багато у чому залежить від тих, кому небайдужі, передусім, нинішні жителі цього села, їхній спокій та благополуччя. Чи бажають цього ініціатори суперечок та рейдерства? Питання риторичне.

Джерело: pro.church.ua

Читайте также