Угринів: терновий вінець сільського храму

Епопея навколо невеличкого волинського храму в селі Угринів Горохівського району вже скоро наб’є оскому навіть тим, хто лише зрідка спостерігає за останніми новинами з «поля бою». Втім, чи не щодня у боротьбі за храм, майно, статус, статути та статки можуть промайнути зовсім інші подробиці, які свідчать, що насправді у скромному приході триває боротьба за душі людські і аж ніяк не менше.

Будь-яка людина, яка вчиняє зло або несправедливість, десь підсвідомо завжди відчуває свою провину. Здавалося б, що ще потрібно тим, хто захопив храм та ось-ось, оминаючи та підминаючи під себе закон, оголосить себе господарем всього майна громади? Все виявилось набагато цікавішим.

Як з’ясувалось, ініціатор захоплення місцевого храму представниками УПЦ КП, місцевий «авторитет» та депутат Волинської обласної ради, не має нічого проти того, щоб православні християни Угринова відвідували приходи УПЦ по інших селах. Фактично заборона для селян, працівників його підприємств, стосується лише богослужінь у домі, в якому живе та править службу Божу очільник гнаної сільської громади УПЦ. Отож, виходить, що на всю околицю – лише один «ворожий піп», той самий, про якого сам пан депутат на початку сутички відкрито сказав, що претензій до священика громада не має…

На даний момент в селі спостерігається цікаве співвідношення сил. До горстки людей, які не бояться відвідувати заборонені «паном господарем» богослужіння, сформувалось дуже незвичне ставлення. Їх не чіпають. Навпаки, їх усіма правдами та неправдами намагаються затягнути до участі у службі Київського Патріахату у захопленій споруді, однак ця громада стоїть на своєму, вважаючи свій храм спаплюженим бійкою. Виходить, що самопроголошеним хазяям потрібний не храм, не дохід, а визнання своєї правоти, в якій вони, вочевидь, вже не дуже впевнені.

Втім, своєрідною родзинкою у поки що єдиному в області відкритому конфлікті навколо культової споруди та майна став неочікуваний крок Горохівської районної ради, яка 24 липня 2015 продублювала звернення своїх колег с міста Луцька та з Волиньради щодо того, що віряни УПЦ мають полишити свою Церкву на користь церковної структури з більш демонстративними патріотичними проявами. Поки що це єдина в області райрада, яка проголосувала за сумнозвісний документ, над яким кілька тижнів тому в інформованих колах не посміявсь тільки лінивий.

Однак, щодо самого храму, то ситуація наразі аж ніяк не потішна. Розпочаті одразу після захоплення ремонтні роботи у споруді, очевидно, від початку не були узгоджені зі структурами, які відповідають за збереження пам’ятки архітектури. Відтак, судячи з офіційної відповіді від правоохоронців, у «розборках» спрацювало споконвічне «заднє число»: для охорони архітектурної пам’ятки «втрат немає».

Аналогічну картину правоохоронці побачили і в обставинах бійки біля храму, яка сталася у березні 2015 року, коли священика УПЦ не допустили до участі в огляді споруди комісією з відділу культури. Як виявилось, у побитті священнослужителя не було ознак кримінального порушення. Нині за цією справою йде вже інший судовий розгляд – по бездіяльності правоохоронних органів, однак представники районної прокуратури 22 липня з невідомих причин просто не з’явились на перше судове засідання.

Разом з тим, віряни УПЦ помітили, що зі стіни біля входу до їхнього храму раптово… зникла табличка, яка сповіщала, що ця споруда є пам’яткою архітектури. Якщо придивитись до фотографії угринівського храму, котра супроводжувала одну з наклепницьких статей у місцевій пресі про «непорядність московського попа», то цю табличку видно праворуч від дверей. А от на одній з останніх світлин таблички вже немає, і коли і куди вона пропала, невідомо. Відтак, чутки, що сільський голова проголошував, що «наша церква вже не є пам’яткою», мають під собою основу? З реєстру храм нікуди не подівся. Якою логікою керуються при цьому «господарі», незрозуміло.

{gallery}tablicy::::2{/gallery}

Що це за склад дров біля храму? Поінформовані джерела таки стверджують, що ця загадкова конструкція має прикрасити багатостраждальну споруду, всередині котрої вже обдерли новісінький розпис та ремонт, просто аби «зробити по-своєму». Луцькі краєзнавці єдині у вердикті: якщо ця ошатна окраса призначена для Свято-Хресто-Воздвиженського храму, то наслідком буде відверте спотворення пам’ятки архітектури. Навіть якщо купол дійсно мають обшити позолоченими листами, навряд чи сяйво від «храмової корони для пана» змусить закрити на це очі. Чи зупинить це людей, які абсолютно переконані у своїй безкарності? Очевидно, якась пересторога ще лишається, бо поки що «господарі» переконують всіх навколо, що цей купол призначений для закинутого та забутого всіма другого сільського православного храму. Зважаючи на виміри параметрів опорної конструкції, які співпадають з периметром даху на спірному храмі, це дуже схоже на окозамилювання.

{gallery}nedobud::::2{/gallery}

Хоча у правовому полі ситуація в селі заходить все далі у глухий кут та має всі ознаки справжнього цирку, відносини в сільській громаді все ж потрохи нормалізуються. Переможний психоз пом’якшується. Тривають літні роботи, людей вже не відправляють до храму для створення «масовки», бо, очевидно, всім вже просто не до того. У захопленому храмі моляться ледве зо два десятки вірян КП, не набагато більше, ніж у будинку священика УПЦ, з якого його також намагаються виселити. Ентузіазм та цікавість до протистояння у дусі «храмнаш» помалу спадають, люди хочуть спокою, це їхня природна властивість. Рано чи пізно постане питання, хто буде утримувати захоплену споруду, яка після остаточного захоплення вже втратить статус трофею. Що ж далі?

Громада КП знову вимагає від священика УПЦ грошей за ефемерну «оренду» церковної хати, в якій він проживає як прописаний громадянин, утримуючи це житло як фізична особа. Черговий рахунок вразив, починаючи з конверту: лист священику надіслали на адресу захопленого храму, а адресант чомусь «оселився» у спірній хаті.

{gallery}groshi::::2{/gallery}

Якщо неофіційному господареві села, очевидно, досі «пече» непокора безрідного священика, то решті людей явно вже немає сил на суперечки. Громада хоче спокою. Найбільше спокою хочуть ті, кому забороняють приходити на те богослужіння, яке відповідає їхнім релігійним переконанням. Втім, незважаючи на очевидні факти, якраз порушення прав віруючих відповідні структури вперто не хочуть бачити. Напевне, так само не побачать вони й нової купольної конструкції, яка спотворить храм вже й в архітектурному плані.

Читайте также